Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- А хто це може знати? - стенув плечима Ксенофілій, визираючи з вікна. - Хтозна, де захована бузинова паличка? Слід уривається на Аркусі й Лівію. Хто скаже, котрий з них насправді переміг Локсія і хто забрав чарівну паличку? А кому відомо, хто потім здолав їх? Історія, на жаль, про це мовчить.

Запала тиша. Нарешті Герміона запитала напруженим голосом:

- Містере Лавґуд, а чи родина Певерелів якось причетна до Смертельних реліквій?

Ксенофілія це запитання застало зненацька, а Гаррі це прізвище щось нагадало, тільки він не міг пригадати, що саме. Певерел... десь він уже його чув...

- А ти ввела мене в оману, дівчино! - здивовано витріщився на Герміону Ксенофілій і випростався в кріслі. - Я думав, ти про пошук реліквій нічого не знаєш! Багато хто з нас, шукачів, вірить, що Певерели безпосередньо... найбезпосередніше!.. причетні до реліквій!

- А хто такі Певерели? - поцікавився Рон.

- Це прізвище було на тій могилі зі знаком, у Ґодриковій Долині, - пояснила Герміона, не зводячи очей з Ксенофілія. - Іґнотус Певерел.

- Отож! - повчально підняв вказівного пальця Ксенофілій. - Знак Смертельних реліквій на Іґнотусовій могилі - це переконливий доказ!

- Чого? - здивувався Рон.

- Та того, що три брати з казки - це й були брати Певерели: Антіох, Кадмус та Іґнотус! Що вони й були найпершими власниками реліквій!

Ще раз зиркнувши у вікно, він зіп’явся на ноги, узяв тацю й пішов до ґвинтових сходів.

- Залишитесь на вечерю? - крикнув він уже на сходах. - Усі завжди просять у нас рецепт юшки з прісноводних плімпів.

- Мабуть, щоб показати у відділі отруєнь лікарні святого Мунґа, - ледве чутно пробурмотів Рон.

Гаррі дочекався, коли Ксенофілієві кроки залунали внизу, на кухні, і аж тоді заговорив.

- Що скажеш? - запитав він Герміону.

- Ой, Гаррі, - втомлено відповіла вона, - це таке несусвітне безглуздя. Знак має означати щось цілком інше. А це все - його дивне тлумачення. Шкода змарнованого часу.

- Якщо я не помиляюся, це він приніс нам зім’яторогих хропачів, - сказав Рон.

- То ти також у це не віриш? - запитав його Гаррі.

- Нє-а, це з тих казок, що розповідають дітям, коли їх повчають: «Не шукайте собі пригод, не встрявайте в бійки, не захоплюйтесь тим, що краще взагалі не займати! Сидіть собі тихенько, робіть своє, і все буде добре!» Та й узагалі, - додав Рон, - може, саме через цю казку вважається, що бузинові чарівні палички - нещасливі.

- Що ти маєш на увазі?

- Та різні забобони. «Хто у травні народився, той із маґлом одружився». «Хто у сутінках чарує, того північ розчарує». «Якщо палка з бузини - не знайдеш собі жони». Та ви ж, мабуть, чули ці приказки. Мама їх безліч знає.

- Нас з Гаррі виховували маґли, - нагадала Герміона, - а в них інакші забобони. - Вона важко зітхнула, бо з кухні долинув ядучий запах. У тому, що її так дратував Ксенофілій, був і позитивний ефект - вона забувала сердитися на Рона. - Думаю, так воно і є, - погодилася вона з ним. - Це просто повчальна казочка, бо ж очевидно, який з дарів найкращий, і що треба вибирати...

Усі троє закінчили речення одночасно. Герміона сказала: «плащ», Рон - «паличку», а Гаррі - «камінь».

Друзі здивовано перезирнулись і мало не розреготалися.

- Це ж ясно, що треба казати «плащ», - сказав Герміоні Рон, - але навіщо бути невидимим тому, хто має таку паличку? Це ж всемогутня паличка, Герміоно, ти тільки подумай!

- Та й ми вже маємо плащ-невидимку, - додав Гаррі.

- І він нас не раз виручав, якщо ви ще не помічали! - пирхнула Герміона. - Тоді як чарівна паличка тільки притягує всіляке лихо...

- ...якщо забагато про неї патякати, - засперечався Рон. - Якщо бути таким дурним, щоб танцювати, розмахувати нею над головою й виспівувати: «Я маю всемогутню паличку, ану зачепіть мене, хто сміливий». Просто треба тримати язика за зубами...

- Воно-то так, але чи довго б ти його втримав? - скептично скривилася Герміона. - Єдине, що ми від нього почули, то це те, що легенди про надмогутні чарівні палички існують уже не одну сотню років.

- Справді? - здивувався Гаррі.

Герміоні важко було стримувати роздратування. Вираз її обличчя був такий до болю знайомий, що Гаррі з Роном аж обмінялись косими посмішками.

- Жезл Смерті, паличка Долі - вони вже століттями під різними назвами з’являються в казках, причому найчастіше ними володіють темні чаклуни, і чомусь починають ними вихвалятися. Професор Бінс декого з них згадував, але... ой, та все це дурниці. Могутність чарівних паличок залежить від того, які чаклуни ними користуються. Дехто просто любить похвалитися, що його паличка найбільша й найкраща.

- А звідки ти знаєш, - засумнівався Гаррі, - що всі ці чарівні палички, такі як жезл Смерті і паличка Долі - це не одна й та сама чарівна паличка, тільки назви впродовж століть змінюються?

- І що всі вони - не та бузинова паличка, яку виготовила Смерть? - здивувався Рон.

Гаррі засміявся - дивна ідея, що стрілила йому в голову, була таки сміховинна. Його власна чарівна паличка, нагадав він собі, була з гостролисту, а не з бузини, до того ж виготовив її Олівандер - це було відомо, незважаючи на все, що вона виробляла тієї ночі, коли Волдеморт гнався за ним у небі. Та якби вона була всемогутня, то хіба ж зламалася б?

- А чого ти обрав камінь? - запитав у нього Рон.

- Якби можна було повертати людей, то з нами був би Сіріус... Дикозор... Дамблдор... мої батьки...

Ні Рон, ні Герміона не всміхнулися.

- Але ж вони, якщо вірити бардові Бідлу, не захочуть сюди повертатися, - сказав Гаррі, згадуючи казку. - А чи є ще й інші казки про камінь, що може воскрешати мертвих? - запитав він Герміону.

- Нема, - сумно відповіла вона. - Не думаю, що ще хтось, крім містера Лавґуда, вірить, що це можливо. Бідл, мабуть, позичив ідею з легенди про Філософський камінь. Замість каменя, що робить безсмертним, вигадав камінь, що завертає смерть.

Запах з кухні дедалі дужчав і чимось нагадував підгорілі труси. Гаррі сумнівався, що зможе з’їсти