Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Він не договорив. Аж тепер, коли Рон знову був поруч, Гаррі усвідомив, як неймовірно важко їм було без нього.
- Вона мені як сестра, - вів він далі. - Я люблю її як сестру, і сподіваюся, що вона так само ставиться до мене. Так було завжди. Я думав, ти це знаєш.
Рон нічого не відповів, а відвернув обличчя від Гаррі й голосно витер носа рукавом. Гаррі знову звівся на ноги й пішов туди, де лежав велетенський Ронів рюкзак. Рон його скинув, коли мчав до озера рятувати Гаррі. Підняв його, надів на спину й повернувся до Рона. Той тим часом теж підвівся. Ронові очі почервоніли, та загалом він був спокійний.
- Вибач, - сказав він глухим голосом. - Вибач, що я вас покинув. Я знаю, що був...
Він роззирнувся в темряві, наче хотів там знайти міцне солоне слівце, щоб закінчити речення.
- Сьогодні ти вже все спокутував, - сказав Гаррі. - Здобув меча. Знищив горокракс. Урятував мені життя.
- На словах усе крутіше, ніж було насправді, - пробурмотів Рон.
- Таке завжди крутіше на словах, ніж насправді, - погодився Гаррі. - Я це тобі багато років товкмачу.
Вони одночасно ступили крок один одному назустріч і обнялися. Гаррі відчув, яка мокра Ронова куртка.
- А тепер, - сказав Гаррі, коли вони відпустили один одного, - залишається знайти наш намет.
Та знайти його було неважко. Хоч пробіжка темним лісом за ланню, здавалося, була довга, дорога назад пліч-о-пліч з Роном забрала на диво мало часу. Гаррі не міг дочекатися, щоб розбудити Герміону, тож, радісно схвильований, перший зайшов у намет, а Рон плентався трохи позаду.
Після озера й лісу намет, освітлений лише схожими на проліски язичками полум’я, що й досі мерехтіло в мисці на підлозі, зустрів їх розкішним теплом. Герміона так міцно спала, скрутившись клубочком під ковдрами, що й не поворухнулася, коли Гаррі кілька разів її покликав.
- Герміоно!
Нарешті вона заворушилася і рвучко сіла на ліжку, відкинувши з чола волосся.
- Що сталося? Гаррі? Усе нормально?
- Так, усе добре. Навіть дуже добре. У мене все чудово. Тут ще хтось є.
- Як це? Хто?..
Вона побачила Рона з мечем у руках. З його одягу крапала на потертий килим вода. Гаррі відійшов у темний куток, зняв з плечей Ронів рюкзак і спробував злитися з стіною намету.
Герміона зісковзнула з ліжка й рушила до Рона, як сновида, не зводячи очей з його блідого обличчя. Зупинилася просто перед ним з розтуленими вустами й широко розплющеними очима. Рон видушив з себе слабку усмішку надії й підняв руки.
Герміона раптом кинулась на нього й почала щосили гатити кулаками, куди бачила.
- Ой... ой... відчепися! Чого ти?.. Герміоно... ОЙ!
- Ти... справжня... дупа... Рональде... Візлі!
Кожнісіньке слово вона посилювала ударом. Рон задкував, затуляючи голову, а Герміона наступала.
- Ти... приповз... сюди... через... місяці... місяці... де моя чарівна паличка?
Вона була готова вирвати її в Гаррі з рук, і той інстинктивно відреагував.
- Протеґо!
Між Роном і Герміоною виріс невидимий щит. Наштовхнувшись на нього, вона впала спиною на підлогу. Випльовуючи з рота волосся, знову зірвалася на ноги.
- Герміоно! - вигукнув Гаррі. - Та вгамуйся...
- Не вгамуюся! - закричала вона. Гаррі ще не бачив її в такому дикому стані; вона просто знавісніла.
- Віддай мою чарівну паличку! Віддай мені паличку!
- Герміоно, будь ласка, не...
- Не кажи мені, що я маю робити, Гаррі Поттер! - репетувала вона. - Не смій! Віддай паличку! А ТИ!
Вона звинувачувальним жестом показувала на Рона, мовби збиралася його проклясти, і Гаррі не здивувався, що Рон відсахнувся від неї на кілька кроків.
- Я бігла за тобою! Кликала тебе! Благала, щоб ти повернувся!
- Я знаю, - пробелькотів Рон. - Герміоно, мені так жаль, пробач...
- А, тобі жаль!
Вона пронизливо й нестримно зареготала. Рон зиркнув на Гаррі, шукаючи в нього підтримки, та Гаррі тільки безпомічно скривився.
- Ти повернувся через місяці... місяці... і думаєш, що все буде чудово, якщо ти просто скажеш «пробач»?
- А що ж мені ще казати? - крикнув Рон, і Гаррі зрадів, що Рон почав нарешті захищатися.
- Я навіть не знаю! - з ядучим сарказмом заволала Герміона. - Ану, подумай, Роне, напружся хоч на кілька секунд...
- Герміоно, - втрутився Гаррі, вважаючи це вже за удар нижче пояса, - він щойно мене врятував...
- Мені начхати! - верескнула вона. - Начхати, що він там зробив! Стільки часу! Та ми вже давно могли загинути...
- Я знав, що ви не загинули! - загорлав Рон, уперше її перекричавши, і підступив так близько, наскільки дозволяло закляття «щит». - Про Гаррі постійно пише «Віщун», про нього говорять по радіо, вас скрізь шукають, ходять чутки й дурнуваті балачки. Та якби ви загинули, я зразу б про це довідався. Ви просто не уявляєте, як це було...
- Як це було тобі?
Вона верещала на таких високих регістрах, що ще трохи - і ніхто, крім кажанів, її, мабуть, не почув би. Обурення її сягло апогею, вона на мить навіть утратила дар мови, і Рон миттю скористався з паузи.
- Я захотів повернутись тієї ж миті, як роз’явився, але нарвався на банду хапунів, Герміоно, й нікуди вже не міг піти!
- Банду кого? - перепитав Гаррі, а Герміона впала в крісло, так міцно схрестивши ноги й руки, що, здавалося, не зможе їх роз’єднати ще кілька років.
- Хапунів, - повторив Рон. - Ці банди скрізь, прагнуть заробити трохи золота, хапаючи маґлородців і зрадників роду, міністерство призначило винагороду за кожного впійманого. Я був сам, та ще й шкільного віку на вигляд, і вони страшенно зраділи, думали, що я маґлородець, що я переховуюсь. Довелося задурити їм голови, щоб не потягли в міністерство.
- І що ж ти їм наплів?
- Сказав, що я Стен Шанпайк. Перше, що прийшло в голову.
- І вони повірили?
- Та вони такі тупі! Один точно був наполовину троль, судячи зі смороду...
Рон зиркнув на Герміону, сподіваючись, що цей маленький жарт розм’якшить їй серце, але вона й далі дивилася
