Заміж? Не піду! - Енжі Собран

- Це все?

- Все, - і знову стіни спалахують чорним.

- Брехня! - шипить допитувач.

Тисну плечами, виправляючи формулювання:

- Якщо не брати до уваги магічних істот, то це все.

- Магіків? Кого саме?

- Феніра і цербера, - абсолютно правдиво відповідаю я.

- Ах, ви той самий ....

І потекли нескінченні питання, що перескакували з одного на інше. Іноді несподівані, іноді дивно передбачувані. Магістр, що не представився, з допитливим інтересом колупав все, що сталося вчора, викручуючи мною сказане так, що впору було розплакатися. Або розреготатися... Особливо, коли мова дійшла до події в душі.

- Ви прийняли душ і пішли спати? - довірчим тоном, заохочуючи мене до відвертості, поцікавився магістр.

- Так, - відповіла я, думаючи, що така незначна подія як моя істерика до справи не має ніякого відношення і навряд чи вартує згадки.

Але чорний дим замайорів на всі боки. Хмикнула, зізнаючись у тому, в чому хлопці зазвичай навіть під тортурами не зізнаються, мені ж було все рівно:

- Я трохи поридав перед сном.

Дим не зник, все також клубочився чорними хмарами, огортаючи мене темрявою, і я, невдоволено скривившись, продовжила:

- Якщо бути точніше закотив істерику.

- З приводу?

Ох, і тут допитувачі не знайомі з делікатністю, так і норовлять брудними чобітьми в душу влізти.

- День був складний, - знизала плечами я, зглянувшись до звичної відмовки, і чорний дим огорнув мене знову – кільце правди виявилося максималістом.

- Правду! - коротко зажадав магістр.

- Згадав батька, - дим посвітлів, і я полегшено видихнула.

Але наступне питання буквально вибило мене з колії:

- І з вами нікого не було?

- В моїй кімнаті? В душі? Ваші натяки образливі, магістр! - блиснула очима так грізно, що вмій я вбивати поглядом, він би вже впав убитий на смерть: - Формулюйте питання коректніше, не забувайте про Звід.

Шкода, повної назви цього самого Зводу згадати відразу не змогла, і звучало це в результаті не так загрозливо, як тоді, коли через мене віщав Трей. Та й чіткої впевненості в тому, що ці питання якось регламентуються цим самим Зводом, у мене не було. Тому діяла за натхненням і пригадуванням чутої одного разу від Трея фрази: «Нехай тільки спробує. За образу принца чекає смертна кара». Здається, тоді мій брат вкрав на кухні всі пироги, заготовлені для званого обіду, і роздав їх дітлахам-жебракам біля воріт, чим і заслужив хороший наганяй від наставника. Хоча цей магістр теж може виявитися принцом, а, отже, ми з ним рівні по привілейованості.

Мало не застогнала з досади.

- Відразу після істерики ви пішли спати? - тим часом, рипнувши від невдоволення зубами, переформулював питання магістр.

- Так. І заснув без задніх ніг, - зраділа я того, що слизький момент ми все ж минули, вилавірували майже без втрат.

Тому що, чим більше я відповідала, тим сильніше в мені міцніла впевненість - про прихід Джана не повинен дізнатися ніхто. Ні братик, який спочатку наб'є принцу фізіономію, а потім порегоче. Ні викладачі, які незрозуміло як можуть трактувати почуте. Ні інші адепти – цим тільки дай привід для пліток. Та й самій мені ділитися цією таємницею ні з ким не хотілося. Це було суто моє, особисте.

- Яких ніг? - перепитав дізнавач.

Здається, я в черговий раз прокололася.

- Тих, якими ви ходите.

- А чому вони задні?

- Ну, не передні ж? - перепитала я, гарячково намагаючись виплутатися. - Питання по суті будуть або я можу повернутися до занять?

- Що ви знаєте про амулет Спотворення?

- Нічого, - відповіла, розводячи руками, а дим… Він залишився прозорим.

- Можете йти, - милостиво відпустив мене невидимий дізнавач, і я вже зробила крок з кола: - Хоча ні, почекайте, - гукнув він мене й замовк, витримуючи трагічну паузу. - Ви безпомилково відшукали місце, де був амулет. Ви бачили його раніше?

- Ні.

- Тоді як вам це вдалося?

І тут я розгубилася. Тому що зовсім не уявляла, що на це відповісти. І ще менше розуміла, як своєю відповіддю не видати себе або Фоксі.

Дорогоцінні секунди витікали. Серце відчайдушно калатало в грудях, тривожним набатом відраховуючи удари. Що сказати? Інтуїція? А що тут знають про неї? Передчуття? Можуть вирішити, що це мій не виявлений ​​дар і тоді... Не знаю, що тоді, але покинути це місце хотілося якомога швидше. Сказати, що відчула порожнечу? Зізнатися у своїй спостережливості? А раптом запитають, звідки вона в мене? Чи зможу я вислизнути від допитів не виказавши своїх таємниць?

Я безпорадно кліпала очима, втупившись в темну плямочку на підлозі, перебираючи і прораховуючи варіанти. Мені здавалося, що я розмірковую занадто довго, так багато умовиводів і логічних ланцюжків з питань та відповідей вишикувалося в моїй голові, але серце відбило другий удар. Третій...