Заміж? Не піду! - Енжі Собран

Біля джерела було шумно. І багатолюдно. І якось відчайдушно тоскно. З подивом спостерігала за тим, як збирається великий натовп. Я й припустити не могла, що в цьому світі, в якому то й держав трохи більше пари десятків може бути стільки принців. Сотня не менше. Ну, нехай у кожного принца по два-три побратима або дзеркальних, як їх тут називають. Але все одно їх усіх тут дивно багато. Особливо, зважаючи на те, що розкид між старшим курсом і молодшим всього лише років п'ять. Невже королівські сім'ї такі численні?

Всі ці думки промайнули в голові, поки я, спантеличено оглядаючи натовп, вишукувала знайомі обличчя. Трея, наприклад. Якого з самісінького ранку не могла докликатись ...

Поява ректора для мене стала несподіванкою. Він немов матеріалізувався з повітря. Ітут же, немов за помахом чарівної палички, затих голосний натовп.

- Ви всі знаєте про трагедію, яка спіткала наш світ кілька століть назад й призвела до того, що на незалежній території була створена академія Корвернок. Військова академія, навчатися в якій могли юнаки з королівських династій. Без загрози для їхнього життя. Цієї ночі безпека академії знову була поставлена ​​під сумнів.

Ректор замовк, даючи нам осмислити сказане, а через кілька секунд, перекриваючи збуджені шепотіння, продовжив:

- Крім того, вчора Вибір пройшов маг, особистість якого нам встановити не вдалося. Єдине, що ми дізналися – він належить до роду Геджавір ...

І знову затих, даючи можливість принцам обговорити сказане. А судячи вигуків, що доносилися з різних сторін, обговорити їм було що. Їм, на відміну від мене, назване ім'я роду щось та говорило.

- ... один з проклятих ...

- Невже на землях Фашіде, хтось вижив?

- І що тепер буде?

- Демони знову нападуть?

Долітали до мене повні тривоги питання, що перекривалися одним поступово наростаючим гулом.

- Війна, - звучало в цьому гулі. Хтось вимовляв це слово з передчуттям, хтось з острахом, а хтось кидав так байдуже, немов у цьому світі війна була чимось таким же звичайним, як на Землі сутичка бешкетників на сусідній вулиці.

- Тихо, - перервав цей наростаючий гул ректор. - Поки нічого страшного не сталося. Правителі вже зібрали Раду і послали запит Предтечам.

- Нас відправлять додому? - вигукнув хтось.

- Ні. Всі ви залишитеся в академії. Ми посилили захист. До того ж є ймовірність, що Геджавір ще в Корверноку, тому всі ви після зборів пройдете перевірку на родову приналежність.

- Але так ви порушите одне з непорушних правил академії, - перебив Селлірана Чандеела хлопець, що тримався трохи осторонь від натовпу.

- Чимось доводиться жертвувати, - знизав плечами ректор, немов це рішення і йому далося нелегко.

І я могла це зрозуміти. Якщо згадати, що говорив Трей, то таємниця приналежності до королівської династії один з основоположних принципів навчання. Мало якому королю за допомогою рук побратимів свого спадкоємця захочеться знищити спадкоємця іншого королівства. Ось лише чверть століття тому ж було щось схоже. І нехай змова не вдалася, а замовника так і не знайшли, але шуму наробив.

- Ви не можете так з нами вчинити, - заперечив все той же хлопець.

- Ми погодили це питання з Правлячими і дійшли до висновку, що це єдина можливість знайти зловмисника, - ректор підняв руку вгору, перериваючи новий потік обговорень і заперечень. - Крім того, ми виявили, що вчора в Джерелі хтось запозичив амулет Спотворення. Раджу повернути його негайно.

Відвернувшись від ректора, я раптом помітила Фоксі, що причаїлася в темному кутку. Вона дивно смикалася та виглядала перелякано. Повільно стала пробиратися до неї крізь натовп.

- Чому немає старшого курсу? - запитав хтось.

Я зупинилася, завмерши в очікуванні відповіді.

- На світанку вони з магістрами вирушили на кордон Фашіде.

Серце сповільнило свій біг та, ухнувши, зірвалося вниз. Про Фашіде від Трея я чула тільки раз. Начебто після того, що сталося, там ніхто не живе. Ніхто не в силах впоратися з вийшли з-під контролю вулканами та пустельними бурями. А ось демони могли. Точніше правляча династія. Повністю знищена в Чорній війні. І, здається, Геджавір їх родове ім'я. Але я можу помилятися. Потрібно терміново потрапити в бібліотеку, а поки дістатися до Фоксі.

- Це я ..., - варто було мені опинитися поблизу, приголомшила мене подруга, ховаючи винуваті очі.

- Що ти?

- Я взяла артефакт, - злякано озираючись на всі боки, прошепотіла мені на вухо подруга.

- Навіщо? - здивувалася я.

- Він ..., - зам'ялася дівчина, а по тому мить продовжила: - попросив ....

І таке це «він» було багатозначне, немов я тільки по фразі повинна зрозуміти хто саме «він». Кинутий Фоксі погляд втупився в спину Громила і я присвиснула.

- І де він? Потрібно терміново повернути його на місце.

- Пропав, - приречено випалила подруга, розводячи руками.

А я намагалася зрозуміти, як Фоксі примудрився потрапити в таку халепу. Відколи вона спілкується з Громилою і його компанією? Чому сліпо виконала його «прохання»? Що тепер робити? Де шукати амулет? Як стерти магічний слід Фоксі, щоб її не впізнали? І взагалі чим я можу їй допомогти?