Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- До твого відома - крім тебе, ніхто не роз’явився, - урвала його Герміона.

- Ну, ви ж там усі такі герої, а я не герой, я ніколи не вдавав, ніби хочу на барикади...

- Нас не цікавить, чого ти втік і покинув напризволяще Дикозора, - сказав Гаррі, ще ближче підносячи чарівну паличку до мішкуватих і налитих кров’ю Манданґусових очей. - Ми й тоді вже знали, що на таке лайно, як ти, не можна покладатися.

- Ну, то нашо ти нацькував на мене домашніх ельфів? Ти шо, знов згадав про ті келихи? Та в мене їх давно нема, інакше б я їх тобі...

- Мене цікавлять не келихи, хоч це вже тепліше, - сказав Гаррі. - Заткнися й слухай.

Як добре, що в нього нарешті з’явилася справа, що він нарешті міг здобувати крихти правди. Його чарівна паличка була вже так близько до злодієвого носа, що той аж очі скосив, щоб бачити її кінчик.

- Коли ти почистив цей будинок від усього коштовного, - почав було Гаррі, але Манданґус знову не дав йому договорити.

- Та Сіріус плювати хтів на те все барахло...

Задріботіли чиїсь кроки, блиснула мідь, голосно брязнуло й почувся болісний зойк. Це Крічер налетів на Манданґуса і вгатив його каструлею по голові.

- Заберіть його, заберіть, замкніть його! - зарепетував і зіщулився Манданґус, бо Крічер знову підняв над собою важку посудину.

- Крічере, не смій! - вигукнув Гаррі.

Крічерові тоненькі ручки тремтіли під вагою каструлі, піднятої над головою.

- Може, ще разочок, хазяїне Гаррі? На щастя...

Рон зареготав.

- Він нам потрібен притомний, Крічере, але якщо його треба буде переконати, ти зробиш йому таку честь, - мовив Гаррі.

- Дуже вам дякую, хазяїне, - ще раз уклонився Крічер і відступив на кілька кроків, з ненавистю дивлячись на Манданґуса великими вицвілими очима.

- Коли ти почистив цей будинок від усіх коштовностей, - знову почав Гаррі, - ти забрав багато речей з серванта на кухні. Там був один медальйон. - У Гаррі раптом пересохло в роті. Він відчував, що Рона й Герміону теж охопило хвилювання. - Що ти з ним зробив?

- А шо? - відповів питанням на питання Манданґус. - Хіба він цінний?

- Він і досі в тебе! - крикнула Герміона.

- Ні, не в нього, - проникливо заперечив Рон. - Він просто в розпуці, що не взяв за нього більше грошей.

- Більше? - перепитав Манданґус. - Це було б, зараза, дуже непросто... я й так віддав його на шару, єпересете. А шо я мав робити?

- Тобто?

- Я продавав собі на Алеї Діаґон, а вона підходить і питає, чи маю я ліцензію на торгівлю магічними предметами. Нишпорка паскудна. Хотіла мене оштрафувати, але їй упав у око медальйончик, і вона його забрала й сказала, шо на цей раз мені пощастило.

- І хто ж то була? - запитав Гаррі.

- Не знаю, якась міністерська карга.

Манданґус на мить замислився, насупивши брови.

- Така маленька. З бантом на голові.

Він спохмурнів і додав:

- Схожа на ропуху.

Гаррі впустив чарівну паличку. Вона вдарила Манданґуса по носі й вистрілила червоними іскрами. Іскри влучили полоненому в брови, й вони загорілися.

- Аґваменті! - крикнула Герміона, і з її чарівної палички вдарив струмінь води, заливши Манданґуса з голови до ніг, аж він мало не захлинувся, плюючи й кашляючи.

Гаррі подивився на Рона з Герміоною й побачив у їхніх очах віддзеркалення власного шоку. Йому здалося, що шрами з зовнішнього боку долоні знову запекли.

- РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ -

Магія - це могутність

Серпень догорав, квадратик недоглянутої трави посеред площі Ґримо зів’яв під сонцем, пожух і побурів. Сусіди ніколи не бачили мешканців будинку номер дванадцять, втім, як і самого будинку. Маґли, що жили на площі Ґримо, давно вже змирилися з кумедною помилкою в нумерації будинків, коли після одинадцятого номера одразу йшов тринадцятий.

Але тепер на площі дедалі частіше з’являлися люди, яких немовби заінтригувала ця аномалія. Не минало й дня, щоб на площу Ґримо не прибували одна-дві особи, які, здавалося, не мали іншої мети, крім як, спершись на огорожу, цілісінькими днями стирчати перед одинадцятим і тринадцятим будинками і вдивлятися в щілину між ними. Споглядальники були щодня інші, однак усіх їх, здається, поєднувала нехіть до нормального одягу. Перехожі лондонці, переважно звиклі до всіляких оригіналів, не звертали на них уваги, хіба що вряди-годи дехто озирався, дивуючись, навіщо це за такої спеки кутатися в довжелезні плащі.

Видно було, що цілодобове пильнування не приносить спостерігачам особливого задоволення. Іноді дехто схвильовано ступав крок уперед, немовби нарешті помітив щось цікаве, проте одразу ж розчаровано вертався назад.

Першого вересня цих чатувальників на площі побільшало. З півдесятка чоловіків у довжелезних плащах стояли й придивлялись, як завжди, до будинків номер одинадцять та номер тринадцять, однак те, чого вони очікували, залишалося для них невловиме. Надвечір, коли з неба несподівано, чи не вперше за останні тижні, вперіщила холодна злива, якраз і трапилася така незбагненна мить, коли вони нібито помітили щось незвичне. Чоловік з перекошеним обличчям показав пальцем, і його куций, блідий, наче мрець, сусід кинувся вперед, та вже наступної миті вони заспокоїлись і знову стояли бездіяльні, сердиті й розчаровані.

Тим часом у будинку номер дванадцять Гаррі зайшов у коридор. Він ледь не втратив рівновагу, коли явився на ґанку прямо біля вхідних дверей, і подумав, що смертежери могли помітити його лікоть, що на секунду вислизнув з-під плаща-невидимки. Обережно зачинив за собою двері, зняв плаща, перекинув через руку й по темному коридору подався у підвал, стискаючи в руці щойно поцуплений номер «Щоденного віщуна».

Його привітав звичний шепіт «Северус Снейп?», обвіяв холодний вітер, а язик на мить прилип до піднебіння.

- Я вас не вбивав, - проказав він одразу, як язик попустило, і затамував подих, дивлячись, як вибухає порохом фігура-закляття. Уже на середині сходів до кухні, далеченько від вух місіс Блек та від хмари пилу, гукнув:

- Є новини, але вони вам не сподобаються.

Кухню неможливо було впізнати. Там усе аж сяяло: мідні каструлі та сковорідки були начищені до блиску, натерта дерев’яна стільниця відбивала світло, келихи й тарілки, розставлені до вечері, іскрилися від вогню, що весело