Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Напитися в зюзю світлим пивом у мене не вийшло, а міцніших напоїв в Михандрові не продавали (взагалі!) Волочитися заради цього на станцію було ліньки, і я повернувся в пансіон, гойдатися в плетеному кріслі, дрімати, і думати про те, як паскудно зараз Саталу в зимовому Редстоні. Кларенс мене не непокоїв. Діло йшло до вечéрі, з вікон кухні долітали запахи смаженої риби (риба тут всюди).

І тут воно бабахнуло.

Ні, ніяких звуків не було, просто, по нервах ніби провели великою зубатою пилкою. Макс, який з самого ранку відмочувався в балії з консервуючим розчином, хрипко завив. Наказавши йому заткнути пельку і сидіти в ванній (його потім не розчешеш, тільки стригти!), я натиснув у кишені «манок» і погнав за похідним набором екзорциста: незабутнє відчуття, яке терзало мої нерви, могло означати лише одне — поблизу з’явився потойбічний феномен.

З ціпком і сумою в руках (тьху, прямо як у казці!) я мчав туди, куди категорично забороняла іти інтуїція. Причому — спішив, ломився навпрошки, зрізав кути через такі схили, де один непевний крок — і ти летиш головою вниз до самого озера. І при цьому — радів, радів, що бігти доводиться не в бік інтернату. Десь на півдорозі мені попався Фокс, який теж хрипів на підйомі. Ну і куди, питається, несе чоловіка? Ще більше піднатужившись, я обігнав його, і, поки білий дряпався відкосом, заклав петлю дорогою, вломившись у запущений сад з іншого боку (першим!). І ось переді мною воно — великий відкритий простір, укритий попелясто-сірим пилом. В смислі, тепер укритий — раніше тут були трава і кущі.

— Проплішина Відьми! — вимовив Фокс, який пробрався-таки через зарослі диких рож.

Цікаво, а він-то звідкіля це знає? Проплішина Відьми — нежить рідкісний і на диво складний для усунення: нутро зараження знаходиться глибоко в землі, тобто, звичайна пентаграма на нього не подіє, якщо лише ви не згодні копати вниз на півтора метри, стоячи прямо в осередку зарази. І тут мені довелося відступити — границя Проплішини відчутно посунулася в мій бік.

— Ніколи не бачив, щоб вони так швидко росли! — вражено видихнув я.

— Що ж робити?! — панічно вереснув Фокс.

От вам і вся його витримка.

— Ділом займуся я, а ви женіть до тих хат і виводьте людей — вони занадто близько.

Близько — не то слово, нижче на схилі було видно перший дах, доплюнути можна. В кишені у мене лежав «манок» з «нагляду», але толку від нього було небагато: Альфред в принципі не міг обернутися туди-сюди за добу, а ще один білий мені тут ні до чого, тільки заважатиме.

Погана новина була в тому, що знищити таку здорову штуковину сам я не міг, а при тій швидкості з якою вона росте (десять метрів за ті півгодини, що ми сюди бігли), скоро на це не вистачить сил усіх бойових магів Інгерніки. «Чистильникам», які прибудуть на місце (якщо вони поспішать), залишиться лише один засіб — Збройне Прокляття на п’ять-сім жертв, котре знесе к чорту це миле містечко і усіх мешканців, хто не встигне звідси забратися. Теоретично, зараз для цього досить було самого лише мене, але в Університеті нас такого не вчили.

Не вчили…

І тут я підніс вдячну молитву усім богам за те, що вони поставили на моєму шляху цю мерзотну істоту, Едана Сатала. Ні, смертним прокляттям від мене також не вчив (він вже не самогубець), але всякими високорівневими щитами і бар’єрами задовбував регулярно. Тепер я знав, що треба робити, правда, чисто теоретично. Але коли мене таке спиняло? Оцінивши швидкість росту Проплішини, я видихнув вогняне плетиво, яке очистило від кущів круг метрів на двадцять, вийняв з торби маркер і почав креслити. Це буде периметр, просто-напросто відвертаючий периметр, тільки вивернутий навиворіт — він утримає нежить всередині.

Часу проміряти сектори у мене не було, довелося діяти на око, в результаті, замість мінімально допустимих дванадцяти знаків вийшло одинадцять. Пофіг, вже хай так буде! Маркера не вистачило буквально на пару ліній — він був просто не розрахований на закляття такого розміру, і у мене не було часу шукати заміну (від границі Проплішини до лінії Знаків залишалося не більше ніж півметра). Працювати простою крейдою на такій поверхні не можна, а намагатися повторити все в більшому масштабі нема сенсу — периметр не вдасться активувати. Це був смертний вирок, не для мене, а для більшої частини мешканців міста — така безліч народу просто не зуміє швидко втекти.

Я відкинув геть пусту трубку і завив, надсадно, по-вовчому.

— Це? Це? — хтось тикав мене у спину.

Лейтенант Кларенс, сам з лиця білий як крейда, з точно такою ж сумкою, як і в мене, і з таким самим маркером — похідний набір екзорциста. Господи, а йому воно навіщо?

Я вихопив з його рук білу трубку і гарячково, бігом, закінчив креслення.

— І-ісабертана дар-рам!!!

Хвиля Сили від ошаленілого через таке ставлення Джерела прокотилася лінією Знаків, активуючи закляття, подібне на те, яким дядько Ґордон лякав мишей, тільки менше в діаметрі, зате набагато дорожче в плані ціни. Зубчата корона тримірного периметра (є і такі) піднялася полум’ям над землею і, одночасно, вдарила в глибину.

Все, я зробив все, що міг. Якщо це не спрацює, доведеться хапати Лючика під паху і тікати з усіх ніг. За моєю спиною почувся глухий удар — Кларенс знепритомнів. Ну звичайно, його ж моєю Силою ошпарило! Я придивився — Проплішина Відьми перестала рости і навіть трохи подалася назад від палаючої лінії Знаків — потім закинув відчайдушного білого воїна на плече і поніс до дороги (в обхід).

Фокс чекав коло смугастої поліцейської машини, значить, жителів найближчих помешкань він так і не попередив. От тварюка! Добре хоч геть не поїхав.

— Що там?

— Я запечатав Проплішину зворотнім периметром, поки тримається, більше самому зробити неможливо. «Чистильників» ми викликали, вони повинні приїхати от-от. Водити вмієте? Їдьте на станцію і чекайте! Приведіть до тями Кларенса, нехай дзвонить в «очистку» і готує евакуацію на випадок Збройного Прокляття. Я залишаюся тут і буду тримати периметр

Як на білого Фокс опанував себе дуже швидко, але просто так підкоритися не міг.

— Чому? — вимогливо запитав він.

Я подумав, він питається про дивну поведінку нежитя. Ну, захотілося чоловікові знати! І чия натура гірша?

— Околиці вашого містечка абсолютно стерильні, я маю на увазі, в плані чорної магії. Ніяких збурень, ніяких складних потоків. Коли потойбічний феномен попадає в таке середовище, він починає розвиватися вибухоподібно. Ти коли-небуть про Нінтарк чув? От! Там сталося щось подібне. Зустрінете команду наших, обов’язково їм про це розкажіть: чистильники від природи тупуваті, можуть самі не здогадатися.