Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Гаррі й Герміона кинулися в охоплену панікою юрбу. Гості розбігалися хто куди. Багато хто роз’являвся. Захисні чари довкола «Барлогу» було зламано.
- Роне! - крикнула Герміона. - Роне, де ти?
Поки вони прокладали шлях через танцмайданчик, Гаррі бачив, як у юрбі то тут, то там виникають постаті в накидках і масках; тоді побачив Люпина й Тонкс з піднятими чарівними паличками й почув, як вони кричать одночасно: - Протеґо! - і крик цей луною відгукнувся зусібіч...
- Роне! Роне! - гукала Герміона і, ледь не плачучи, протискалася разом з Гаррі крізь юрбу охоплених жахом гостей. Гаррі схопив її за руку, щоб не загубитися в натовпі, і тут понад їхніми головами вдарив струмінь світла, та Гаррі не збагнув, було це захисне закляття, чи щось набагато лиховісніше...
І ось з’явився Рон. Він схопив Герміону за вільну руку, й Гаррі відчув, як її розвернуло на місці. Хтось ніби відімкнув йому зір і слух, і його оповила темрява; він відчував тільки Герміонину руку та те, як його протягує крізь простір і час, подалі від «Барлогу», подалі від нападників-смертежерів, і, можливо, від самого Волдеморта...
- Де ми? - почувся Ронів голос.
Гаррі розплющив очі. Якусь мить думав, що вони так і не покинули весілля: їх і далі оточували люди.
- Це вулиця Тотенгем-Корт-Роуд, у Лондоні, - захекано пояснила Герміона. - Ідіть, не зупиняйтеся, треба знайти, де вам переодягтися.
Гаррі так і зробив. Вони то швидко йшли, то бігли підтюпцем по широкій темній вулиці, забитій нічними гульвісами, облицьованій вже зачиненими крамницями, а над ними мерехтіли зірки. Повз них прогримотів двоповерховий автобус, і зграйка веселих пияків провела їх зацікавленими поглядами - Гаррі й Рон і досі були в парадних мантіях.
- Герміоно, нам нема в що перевдягтися, - розгубився Рон, коли якась молода жінка, побачивши його, пронизливо захихотіла.
- Чого я не взяв з собою плаща-невидимку? - проклинав подумки свою дурість Гаррі. - Цілий рік тягав його з собою і ось...
- Усе добре, я взяла і плащ, і ваш одяг, - сказала Герміона. - Спробуйте поводитися нормально, поки... тут, мабуть, можна.
Вона завела їх у бічну вуличку, а тоді у надійний затінок темного провулка.
- Ти кажеш, що маєш плаща й одяг... - насупився Гаррі на Герміону, бо в руках у неї була тільки маленька вишита бісером сумочка, в якій вона саме нишпорила.
- Так, усе тут, - підтвердила Герміона й на очах в ошелешених Гаррі й Рона вийняла дві пари джинсів, пуловер, бурячкового кольору шкарпетки і, нарешті, сріблястий плащ-невидимку.
- Як же ти в чорта?..
- Невиявне закляття «подовжувач», - пояснила Герміона. - Непросте, але, здається, я все зробила правильно. Принаймні зуміла запхнути все, що нам тут буде потрібно. - Вона легенько труснула делікатною на вигляд торбинкою, і там загуркотіло, неначе в трюмі вантажного корабля перекочувалися важкі контейнери. - От чорт, це, мабуть, книжки, - забідкалася вона, зазираючи в сумочку, - а я ж усі поскладала тематично... ну, нічого... Гаррі, бери плащ-невидимку. Роне, швиденько перевдягайся...
- Коли ти все встигла? - спитав Гаррі, поки Рон скидав мантію.
- Я ж вам казала ще в «Барлозі», що давно вже склала все необхідне, якби раптом довелося поспіхом тікати. Коли ти, Гаррі, вранці переодягся, я поклала сюди твій рюкзак... просто відчувала...
- Ти просто чудо, - сказав Рон, подаючи їй зв’язану у вузол мантію.
- Дякую, - ледь помітно всміхнулася Герміона, запихаючи мантію в сумочку. - Будь ласка, Гаррі, вдягни плащ!
Гаррі накинув на себе плащ-невидимку й зник. Аж тепер він почав усвідомлювати те, що сталося.
- А інші... всі, хто був на весіллі...
- Нам зараз не до них, - прошепотіла Герміона. - Полюють на тебе, Гаррі, і якщо ми повернемося, то піддамо всіх ще більшій небезпеці.
- Це правильно, - підтвердив Рон, ніби наперед знаючи, що Гаррі почне сперечатися, хоч і не бачив його обличчя. - Там були майже всі члени Ордену, вони все зроблять.
Гаррі кивнув, але згадав, що вони його не бачать і сказав:
- Угу. - Проте подумав про Джіні і його зсередини обпалило жахом, наче сірчаною кислотою.
- Ходімо, пішли, нам треба рухатись, - сказала Герміона.
Вони повернулися бічною вуличкою на головну дорогу, де на протилежному боці група чоловіків горлала пісень, непевною ходою плентаючись тротуаром.
- Цікаво - чого саме на Тотенгем-Корт-Роуд? - запитав у Герміони Рон.
- Поняття не маю, просто вигулькнуло в голові, але я впевнена, що нам безпечніше перебувати серед маґлів, бо ніхто й не подумає, що ми тут.
- Точно, - погодився, озираючись, Рон, - але ти не почуваєшся тут трохи... беззахисно?
- А де краще? - Герміона зіщулилась, коли чоловіки з того боку вулиці до неї засвистіли. - Навряд чи ми зможемо зняти номери в «Дірявому казані». І площа Ґримо відпадає, якщо туди може потрапити Снейп... Можна було б у будинок моїх батьків, але існує ймовірність, що вони й там шукатимуть... ой, та коли ж ці дурні заткнуться!
- Альо, кицюню! - загорлав найп’яніший з чоловіків з того боку вулиці. - Хильнути хочеш? Кидай свого рудого і йди до нас!
- Пішли десь посидимо, - швиденько запропонувала Герміона, бо Рон уже й рота роззявив, щоб крикнути щось у відповідь. - Дивіться, отут непогано, ходімо!
Це була невеличка й занедбана нічна кав’ярня. Легкий шар жиру блищав на пластику столиків - зате всередині нікого не було. Гаррі перший ковзнув у кабінку, а Рон сів поруч з ним, якраз навпроти Герміони, яка опинилася спиною до входу, чим явно була невдоволена й озиралася так часто, наче її судомило. Гаррі не подобалося сидіти на місці. Коли вони йшли, то створювалася ілюзія, що в них є якась мета. Він відчував, як закінчується дія багатозільної настійки і руки під плащем набувають звичної форми і розміру. Вийняв з кишені окуляри й надів.
Минула одна-дві хвилини, і Рон сказав:
- Знаєте, а «Дірявий казан» звідси недалеко, це ж на Черінґ-Крос...
- Роне, нам не можна! - негайно заперечила Герміона.
- Та ми туди підемо не ночувати, а тільки рознюхаємо, що діється!
- Ми знаємо, що діється! Волдеморт захопив міністерство! Що нам ще треба знати?
- Усе-все, я просто дав ідею!
І знову запала напружена тиша. Підійшла, жуючи жуйку, офіціантка, і
