Місячний син. - Черкащенко Дарія

- Сімнадцять.

- Тоді чому ти до мене на "ви" звертаєшся? Ти ж старший за мене! 

- Так, але я на вас працюю і ви леді, - відверто здивувався я. Не думав, що доведеться пояснити їй такі істини. 

- Та я знаю, що леді, - безтурботно, але водночас чомусь дуже сумно, відмахнулася дівчина. - Давай, на людях все буде як належить, а наодинці ти називатимеш мене просто Ліна, і на ти? 

- Як забажаєте… тобто, як забажаєш. Але чому?

– Тому. Мене з дитинства напихали цими правилами етикету, як треба, і більше уроків про те, як не треба. А я так люблю простоту. Всі, і Ітан, і подруги, поводяться як належить, а не як хочеться. Навіть батько, - вона дуже сумно зітхнула. 

Невже зараз вона стала собою, без театральності та вічної награності? Тільки з чого раптом така зміна? Я думав, вона мене терпіти не може.

– Тільки з мамою я могла бути собою, – дуже тихо продовжила вона. – А ти… з тобою, я знаю, також можна. Ти хоч і дотримуєшся всіх цих правил ввічливості, але ніколи не переграєш, навіть не брешеш... - Лінара різко замовкла, потім труснула локонами, зібралася і вже колишнім рішучим тоном закінчила: - Мене нудить від нещирої ввічливості, підлещування і лестощів. Терпіти цілодобово таке я не маю наміру, так що позбав мене від цього хоча б у моменти усамітнення. 

- Добре, - відповів я, внутрішньо радіючи, що все стало на свої місця.