Лукавий принц, або Брат короля - Джордж Мартін
Принц Даемон закохався у Лаену — так переконують нас співці. Але люди більш тверезої думки вважають, що принц побачив у ній спосіб зупинити свій власний занепад. Колись у ньому самому бачили наступника його брата, але потім відсунули дуже далеко у ланцюжку спадкоємців. Ані «чорні», ані «зелені» не мали для принца місця у своїх лавах… але дім Веларіон мав досить власної могутності, щоб зухвало кинути виклик обом сторонам. Стомлений Порогами і нарешті вільний від своєї «спижевої сучки», Даемон Таргарієн попрохав у князя Корліса руку його доньки.
Перепоною до шлюбу лишався браавоський наречений-вигнанець — але недовго. Даемон висміяв його просто у обличчя так знущально, що парубок не мав іншого вибору, крім викликати принца захистити свої слова гострою сталлю. Озброєний Темною Сестрою, принц швидко дав ради супротивнику, а за два тижні одружився з панною Лаеною Веларіон, назавжди покинувши своє вбоге, нашкрябане на скелях королівство Порогів. (Ще п’ятеро людей успадкували титул Короля Вузького Моря, перш ніж коротка і кривава історія свавільного сердюцького володіння нарешті скінчилася.)
Принц Даемон знав, що брат не зрадіє почути звістку про його новий шлюб. Тому молодята завбачливо віддалилися від Вестеросу майже одразу після весілля, перетнувши вузьке море на своїх драконах. Дехто твердить, що вони полетіли до старої Валірії кинути виклик прокляттю, що висіло над тією димливою пусткою, і відкрити таємниці драконовладців старого Вільноземства. Але правда геть несхожа на цю мрійливу казочку. Насправді принц Даемон та пані Лаена полетіли спершу до Пентосу, де їх пишно та гостинно привітав князь міста. У Пентосі боялися дедалі більшої могутності Тріархії на півдні та бачили у Даемоні цінного союзника проти Трьох Доньок. Звідти принц із молодою перетнули небо до Старого Волантису, де зустріли таку саму гостинність. Далі вони рушили угору вздовж течії Ройни до Кохору та Норвосу. В тих місцях, віддалених від негараздів Вестеросу та зазіхань Тріархії, пишність вітань трохи згасла, хоча всюди, де вони з’являлися, неодмінно збиралися велетенські натовпи — подивитися хоч краєм ока на Вхагар та Караксеса.
Драконовершники знову повернулися до Пентосу, коли пані Лаена зрозуміла, що чекає дитину. Покинувши подальше літання, принц Даемон оселився до народження дитини разом із дружиною в маєтку поза мурами міста як гість одного з пентоських магістратів.
Тим часом на Вестеросі наприкінці року 115 по А.З. принцеса Раеніра дала життя другому своєму синові. Дитину назвали Люцерисом (скорочено Люцеком). Септон Євстахій розповідає, що при його народженні коло ліжка Раеніри знаходилися і пан Лаенор, і пан Гарвін. Подібно до брата свого, Джака, Люцек мав карі очі та рясну шапку брунатного волосся — замість сріблястої гриви принців Таргарієнів. Хлопчик був великий, міцний та завзятий, і король Візерис зрадів йому, коли дитину представили до двору. Щоправда, королева його почуттів не поділяла.
— Не кидайте спроб, благаю, — мовила того разу королева Алісента до пана Лаенора. — Рано чи пізно ви, можливо, все-таки породите сина, хоч трохи схожого на вас.
Ворожнеча між «зеленими» та «чорними» тим часом поглиблювалася, і нарешті королева та принцеса вже ледве терпіли присутність одна одної. Відтоді королева Алісента не залишала Червоного Дитинця Король-Берега, тоді як принцеса вікувала на Дракон-Камені разом зі своїм захисником та поборником, паном Гарвіном Моцом. Про її чоловіка, пана Лаенора, казали, що він навідує дружину «вельми нерідко».
Року 116 по А.З. пані Лаена народила у Вільному Місті Пентосі двох доньок-близнючок — перших законно уроджених дітей принца Даемона Таргарієна. Принц назвав їх Баелою (на честь свого батька) та Раеною (на честь матері дружини). Коли дівчаткам було півроку, вони разом із матір’ю поїхали кораблем до Плавня, а Даемон тим часом летів попереду з обома драконами. З Припливу він вислав крука до Король-Берега, повідомляючи короля про народження небог і прохаючи дозволу представити дівчаток до двору задля королівського благословення. Правиця і мала рада гаряче заперечували, але Візерис погодився, бо досі любив свого брата, супутника його юності.
— Даемон став батьком, — казав король великому маестрові Мелосу. — Це міняє людей.
Так удруге замирилися між собою сини Баелона Таргарієна.
Року 117 по А.З. принцеса Раеніра народила на Дракон-Камені ще одного сина. Панові Лаенору нарешті дозволили назвати дитину іменем його загиблого друга — пана Джофрі Добровуста. Джофрі Веларіон був такий само величенький, червонопикий та міцненький, як його брати. І так само, як вони, він мав брунатне волосся, карі очі та риси обличчя, про які дехто при дворі казав «простуваті». Знову почалися плітки та теревені. Серед «зелених» розповсюдилася непохитна віра у те, що батьком синів Раеніри є не її чоловік Лаенор, а поборник та захисник Гарвін Моц.
Та чи правда то, а чи ні, все ж не може бути сумніву в твердості тодішнього наміру короля Візериса щодо успадкування Раенірою Залізного Престолу; після неї королювати у свою чергу мали б її сини. За королівським наказом кожен із малих Веларіонів отримував ще у колисці драконяче яйце у подарунок. Ті, хто плекав сумніви щодо батька Раеніриних синів, перешіптувалися, що яйця ніколи не налупляться, але народження трьох юних драконів спростувало їхні наклепи. Молодих тварин назвали Вермаксом, Арраксом та Тираксесом. Септон Євстахій пише, що одного разу, коли його милість приймав двір, сидячи на Залізному Престолі, то посадовив собі на коліно Джака і сказав так, що його добре почули: «одного дня, хлопчику, це буде твій престол».
Народження дітей стягнуло з принцеси тяжку данину. Набута за час вагітностей вага ніколи вже не залишила Раеніру. До часу, коли народився наймолодший хлопчик, вона розповніла, поширшала станом, а від її юної краси лишилася тільки блякла згадка, хоча віку принцесі було лише двадцять років. Згідно слів Грибочка, це лише поглибило зневагу її мачухи, королеви Алісенти, яка лишалася стрункою та зграбною у віці мало не вдвічі старшім.
Мудреці кажуть, що гріхи
