Янголятко в кутих черевиках. Книга перша - Генечка Ворзельська
— Щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ!!! — визвірилась на них Крихітка.
— Що сталося? — лагідно спитав Вітчим, поправляючи манжет під рукавом піджака.
— Донечко, — Мачуха була засмучена. — Хіба чемні дівчатка говорять таке своїм батькам?
Вони були мов закохане подружжя. Люблячі й ладні терпіти що завгодно батьки. Перед своєю затишною, сповненою світла й тепла вежею.
— Хіба так можна? — запитала Мачуха.
— Можна, — сказав Вовк і підійшов до мене.
— Не зайдете до нас? — запитав Вітчим.
— Не сьогодні, — сказав Пес, котрий прямував до мене від своєї машини.
— Дуже шкода, — мовила Мачуха. — А може?
— Ні, — сказав Кіт. Він наближався з іншого боку.
Мої добрі Янголи! Вкотре вони врятували мене!
Янгол-хранитель Пес!
— Привіт, Крихітко.
Янгол розуму Кіт!
— Усе нормально?
І янгол смерті Вовк!
— Ти не нудьгувала без нас?
А янгол-спостерігач — Залізний Чоловік — стояв осторонь, схрестивши руки на грудях і поглядаючи на нас.
— Привіт!
— Усе гаразд!
— Я нудьгувала без вас!
І помахати рукою Залізному Чоловікові, що посміхнувся у відповідь.
— Ти не зайдеш до нас? — запитав у мене Вітчим.
— Ні.
— Тоді до зустрічі.
Мачуха взяла його під руку, і вони рушили до дверей вежі, що відчинилися перед ними. До слуг, які схилялися уклінно. До вечері при свічках. До келихів із червоним вином.
— Список такий великий…
— Бідолашна дитина.
Частина дев’ятаКрихітка і дикі пси — II
— Треба врятувати Китів.
— У нас на це немає часу.
— Вітчим помститься їм.
— Їхній час ще не настав.
— Але ж ти знаєш, що він…
— Гаразд, — сказав Вовк, зупинив машину й підкликав дівчисько у величезному кашкеті, що торгувало газетами.
— Дякую, — сказала та, ховаючи монету до кишені. А я розгорнула газету:
«ХВОРОБА МІЛЬЙОНЕРІВ?!» «П’ЯТЬ КИТІВ У КОМІ!» «КИТ ПАЛАЦУ ІГОР, КИТ ВАНТАЖНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ, КИТ СОРОКА ФАБРИК, КИТ, ПРИЧЕТНИЙ ДО ТОРГІВЛІ „ІН“, КИТ НАЙБІЛЬШИХ З ВЕЛИКИХ КРАМНИЦЬ І НАЙТОВЩОЇ З ТОВСТИХ ГАЗЕТИ!» «ЛІКАРІ БЕЗСИЛІ!» «НІХТО НЕ МОЖЕ ДОПОМОГТИ!»
— Дякую, — сказала я.
— Угу, — сказав Вовк. — То що тепер? Пси?
— Пси, — слухняно кивнула я.
Розділ 1— Вони хочуть зустрітися з нами, — сказав Дикий Пес і відкинув прочитаного листа.
— Коли?
— Сьогодні о другій ночі.
Стрільці клану торговців «ко» кинули виклик, і вони не могли не відповісти на нього.
— Посланець ще тут?
— Так, його стережуть.
— То відішліть його назад із відповіддю.
І вже за годину клан торговців порошком «ко» отримав чотири картонних коробки, з яких юшила кров, і в яких Пси повернули їм розрубаного на шматки посланця.
— Переговорів не буде, — вирішив глава клану. — Вони самі обрали смерть.
Він направив до Псів вісім машин зі своїми людьми. Вісім машин Стрільців.
Дві машини з Псами чекали на них там, де було призначено зустріч.
