Макова війна - Ребекка Куанг

Воєначальник Бика підняв руку. Він був надзвичайно кремезним чолов’ягою, на дві голови вищим за Дзюня і втричі ширшим. За зброю він обрав собі двосічну сокиру завширшки з тулуб Жинь. Тримав сокиру на столі й весь час погладжував лезо.

— Можливо, вони прийшли з миром.

— Або щоб отруїти наше джерело води, або щоб убити когось із нас, — різко відказав Дзюнь. — Невже ви справді думаєте, що ми так легко виграємо цю війну?

— Вони йдуть під білим прапором, — повільно промовив Воєначальник Бика, немов говорив із дитиною.

Воєначальник Барана не сказав нічого. Він переводив широко посаджені очі з Дзюня на Воєначальника Бика й назад. Жинь зрозуміла, про що говорив Жамса. Воєначальник Барана скидався на дитину, яка чекає, доки їй скажуть, що робити.

— Білий прапор для них нічого не означає, — наполягав Дзюнь. — Це обман. Скільки фальшивих угод вони підписували під час Макових війн?

— Ти поставиш на кін мир? — виклично запитав Воєначальник Бика.

— Я не поставлю на кін життя громадян.

— Не вам приймати рішення про припинення вогню, — зауважив Воєначальник Барана.

Дзюнь і Воєначальник Бика глянули на нього, і Воєначальник Барана квапливо забурмотів, пояснюючи:

— Я хотів сказати, що нехай хлопець із цим розбирається. Перемога на болоті — його заслуга. Вони здаються йому.

Усі присутні подивилися на Алтаня.

Жинь вразило, яка тонка політика між підрозділами. Воєначальник Барана виявився розважливішим, ніж вона думала. Його пропозиція — розумний спосіб перекласти відповідальність на іншого. Якщо перемовини пройдуть невдало, то провина ляже на плечі Алтаня. А якщо добре, то Воєначальник Барана опиниться у вигідному становищі за свою великодушність.

Алтань вагався, було помітно, що він розривається між здоровим глуздом і бажанням побачити свою перемогу в Кхурдалайні в усій красі. Жинь чітко бачила на його обличчі проблиск надії. Якщо капітуляція Федерації щира, то перемога в цій війні буде цілком його заслугою. Він міг стати наймолодшим командиром усіх часів, який отримав військову перемогу такого масштабу.

— Пристрельте їх, — повторив Дзюнь. — Нам не потрібні мирні перемовини. Наші сили тепер рівні, і якщо наступ на причал пройде вдало, ми зможемо відтісняти їх, аж доки сюди не прибуде Сьомий.

Але Алтань похитав головою.

— Якщо ми відхилимо їхню капітуляцію, то війна триватиме, доки одна сторона не знищить іншу. Кхурдалайн довго не протримається. Якщо є бодай один шанс, що ми можемо покласти край цій війні зараз, треба ним скористатися.

Делегати Федерації зустріли їх на площі міста й не мали при собі ані зброї, ані спорядження. Вони були вбрані в добре підігнані світло-сині форми, скроєні таким чином, щоб було одразу видно, що вони не ховають у рукавах зброї.

Побачивши їх, уперед виступив голова делегації, чиї формені смуги виказували вищий ранг.

— Ви говорите нашою мовою? — він говорив спотвореним і застарілим нікарським діалектом, на додачу ще й зі схожим на сінеґардський акцентом.

Воєначальники вагалися, але заговорив Алтань.

— Я говорю.

— Добре, — делегат відповів муґенською. — Так ми обійдемося без непорозумінь.

Уперше в житті Жинь випала нагода роздивитися муґенців не в сум’ятті бою. Її розчарувало те, що вони дуже скидалися на нікарців. Розріз очей та форма рота були зовсім не такі, як описували в підручниках. Муґенці мали таке ж чорне смоляне волосся, як у Неджі, і бліду шкіру, як у вихідців із півночі.

Насправді вони дужче скидалися на сінеґардців, аніж Жинь та Алтань.

Окрім мови, стислішої та стрімкішої, ніж сінеґардська нікарська, їх було майже не відрізнити від нікарців.

Жинь стривожило, що солдати Федерації дуже схожі на її народ. Вона воліла б мати безликого, страхітливого ворога або якихось чужоземців, наприклад біловолосих призахідників з-за моря.

— Які ваші умови? — запитав Дзюнь.

— Наш генерал просить про припинення вогню на наступні сорок вісім годин, доки триватиме зустріч, щоб обговорити умови капітуляції, — сказав голова делегації. Він показав на віз. — Ми знаємо, що ваше місто не мало змоги імпортувати спеції від часу початку сутички. Ми привезли сіль і цукор як дар. Жест доброї волі, — делегат поклав руку на віко найближчої скрині. — Можна?

Алтань кивнув, дозволяючи. Делегат підняв віко, відкриваючи погляду купу білих та кремових кристалів, які виблискували на денному сонці.

— З’їж, — запропонував Дзюнь.

Делегат закинув голову.

— Вибачте?

— Скуштуй цукор, — сказав Дзюнь. — Так ми знатимемо, що ви не намагаєтеся нас отруїти.

— Це був би страшенно недієвий спосіб ведення війни, — сказав делегат.

— І все ж.

Знизавши плечима, делегат виконав прохання Дзюня. Коли він ковтав, його горлом пройшла грудка.

— Отрути немає.

Дзюнь лизнув пальця, устромив його в купу цукру й підніс до рота. Він повільно обсмоктав його й був наче аж розчарований, коли не відчув слідів будь-якої іншої речовини.

— Лише цукор, — зазначив делегат.

— Чудово, — сказав Воєначальник Бика. — Віднесіть це до їдальні.

— Ні, — зупинив його Алтань. — Лишіть тут. Ми роздамо на міській площі. Потрохи кожному господарству.

Він спокійно зустрівся поглядом із Воєначальником Бика, і Жинь зрозуміла, чому він так сказав. Якби все віднесли до їдальні, підрозділи негайно почали б битися за розподілення ресурсів. Алтань зв’язав руки Воєначальникам, віддавши спеції людям.

Мешканці Кхурдалайна однаково вже почали збиратися навколо воза. Від початку облоги в місті дуже бракувало солі та цукру.

Воєначальник Бика знизав плечима.

— Як скажеш, хлопче.

Алтань обережно роззирнувся площею. З огляду на кількість присутніх солдатів Міліції, чималий натовп цивільних вважав безпечним юрбитися навколо трьох делегатів. Жинь бачила відкриту ворожість у їхніх очах і не сумнівалася, що муґенців розірвали б на шматки, якби не втручання Міліції.

— Ми продовжимо ці перемовини наодинці, — запропонував Алтань. — Подалі від людей.

Делегат схилив голову.

— Як забажаєте.

— Імператора Рьохая вразив опір Кхурдалайна, — сказав делегат. Попри зміст сказаного, його тон лишався стриманим і ввічливим. — Ваші люди добре б’ються. Імператор Рьохай поширює цей комплімент і на мешканців Кхурдалайна, які показали себе сильнішим плем’ям, аніж решта сопливих боягузів на цій землі.

Дзюнь переклав це Воєначальникам. Воєначальник Бика скривився.

— Перейдімо до тієї частини, де ви здаєтеся, — сказав Алтань.

Делегат здивовано підняв брову.

— На жаль, Імператор Рьохай не має наміру відмовлятися від своїх планів на Нікарський континент. Розширення на континент — це божественне право прекрасної Федерації Муґень. Ваш провінційний уряд слабкий та вразливий. Ваші технології на століття відстають від заходу. Через ізоляцію ви пасете задніх, натомість весь інший світ розвивається. Ваша поразка — лише справа часу. Ці землі належать країні, яка поведе їх у наступне століття.

— Ви прийшли сюди лише задля того, щоб образити нас? — наполегливо запитав Дзюнь. — Не дуже мудрий спосіб здатися.

Губи делегата викривилися.

— Ми прийшли лише для того, щоб обговорити капітуляцію. Імператор Рьохай не має бажання карати людей Кхурдалайна. Він шанує їхній бойовий дух. Каже, що ваш опір доводить Федерації вашу гідність. А також додає, що