Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Гаррі, я сьогодні вранці в бібліотеці щось знайшла...

- Р.А.Б.? - запитав Гаррі й випростався.

Він не відчував такого, як колись, збудження, цікавості, палкого прагнення дістатися до самого дна таємниці; він просто знав, що необхідно з’ясувати правду про істинний горокракс, перш ніж він вирушить далі по тій темній і звивистій стежці, що простяглася перед ним, по стежці, на яку вони ступили разом з Дамблдором і яку тепер він повинен був пройти сам. Десь має бути не менше, як чотири горокракси, і кожен треба знайти і знищити, бо лише після того з’явиться хоч якась можливість убити Волдеморта. Гаррі подумки промовляв їхні назви, ніби таким чином міг хоч якось до них наблизитися: «медальйон... чашка... змія... щось від Ґрифіндора чи Рейвенклов... медальйон... чашка... змія... щось від Ґрифіндора чи Рейвенклов...»

Ця мантра пульсувала в свідомості, коли Гаррі лягав спати, і його сни були сповнені чашок, медальйонів та загадкових предметів, до яких він ніяк не міг добутися, хоч Дамблдор і пропонував Гаррі мотузяну драбину, що перетворювалася на змій одразу, як він починав по ній лізти...

На другий день після смерті Дамблдора Гаррі показав Герміоні записку з медальйона, і хоч вона відразу й не розпізнала, щоб ці ініціали належали якомусь маловідомому чаклунові, про якого вона могла десь читати, однак тепер бігала в бібліотеку значно частіше, ніж треба людині, яка не має домашніх завдань.

- Ні, - сказала вона сумно, - Гаррі, я намагалася, але нічого так і не знайшла... є двоє доволі відомих чаклунів з такими ініціалами... Розалінда Антігона Банґз... Руперт «Аксебанґер» Брукстентон... але вони тут не підходять. Судячи з тієї записки, особа, що викрала горокракс, знала Волдеморта, а я не можу знайти навіть мізерних свідчень, що Банґз чи Аксебанґер мали з ним щось спільне... Ні, власне кажучи, йдеться про... Снейпа.

Вона страшенно нервувалася, коли мусила вимовляти це ім’я.

- І що з ним? - гірко спитав Гаррі, знову падаючи в крісло.

- Тільки те, що я мала рацію у цій історії з Напівкровним Принцом, - невпевнено сказала вона.

- Герміоно, а ти можеш не сипати мені сіль на рану? Знаєш, як мені самому зараз погано?

- Ні... ні... Гаррі, я не це мала на увазі! - негайно заперечила вона, озираючись, чи ніхто їх не підслуховує. - Просто я мала рацію, що той підручник колись був пов’язаний з Айліною Принц. Розумієш... вона - Снейпова мати!

- Я бачив, що вона не красуня, - і собі докинув Рон. Герміона пропустила його слова повз вуха.

- Я переглянула всі старі «Віщуни», і там було крихітне повідомлення, що Айліна Принц виходить заміж за Тобіаса Снейпа, а пізніше ще одне повідомлення про те, що вона народила...

- ...вбивцю, - зронив Гаррі.

- Так, - погодилася Герміона. - Отже... я мала рацію. Снейпові подобалося бути «напівпринцом», розумієш? Судячи з повідомлення у «Віщуні», Тобіас Снейп був маґлом.

- Усе сходиться, - замислився Гаррі. - Він випинав чистокровну лінію свого родоводу, щоб мати змогу крутитися біля Луціуса Мелфоя та інших типів... він такий самий, як Волдеморт. Мати - чистокровка, батько - маґл... Соромився свого походження, прагнув, щоб його боялися, вдавався для цього до темних мистецтв, вигадав собі ефектне нове ім’я... Лорд Волдеморт... Напівкровний Принц... і як Дамблдор не розумів?..

Він замовк і задивився у вікно. Ніяк не міг перестати думати про ту непростиму Дамблдорову довіру до Снейпа... а Герміона щойно нагадала, що й він, Гаррі, піймався на подібний гачок... попри явну лиховісність тих нашкрябаних закарлючок-заклять, він відмовлявся думати погано про такого розумного хлопця, що так багато йому допоміг...

Допоміг йому... зараз ця думка пекла мов рана...

- Я досі не збагну, чого він тебе не заклав за те, що ти користувався тим підручником, - здивувався Рон. - Він же ж мусив знати, де ти всього набрався.

- Він знав, - гірко буркнув Гаррі. - Він дізнався тоді, коли я вжив «Сектумсемпру». Йому й виманології не треба було... а може, він збагнув ще раніше, коли Слизоріг почав хвалитися моїми блискучими успіхами у вивченні настійок... тільки навіщо він залишав свій старий підручник у шафі?

- Але ж чому він тебе не заклав?

- Навряд чи він хотів, щоб його ім’я пов’язували з тим підручником, - сказала Герміона. - Навряд чи Дамблдорові це сподобалося б, якби він довідався. Навіть, якби Снейп заперечував, що підручник належить йому, Слизоріг одразу впізнав би його почерк. Так чи так, але книжка лишилася в колишньому Снейповому класі, а Дамблдор знав, що Принц - прізвище його матері, у цьому я не сумніваюся.

- Треба було мені показати ту книжку Дамблдорові, - зітхнув Гаррі. - Він постійно мені показував, яким зловісним був Волдеморт ще в школі, а я мав докази, що Снейп теж був...

- «Зловісний» - це надто сильно сказано, - тихенько промовила Герміона.

- Ти ж сама увесь час казала, що книжка небезпечна!

- Гаррі, я маю на увазі, що ти береш на себе забагато вини. Я думала, що в Принца погане почуття гумору, але не могла й припустити, що він - потенційний убивця...

- Ніхто з нас не міг припустити, що Снейп... самі знаєте, - сказав Рон.

Друзі принишкли, заглибившись у свої думки, але Гаррі знав, що вони, як і він, уявляють собі завтрашній ранок, коли ховатимуть Дамблдора. Гаррі ще ніколи не бував на похороні; коли загинув Сіріус, тіла, щоб поховати, не було. Він не знав, чого сподіватися, й трохи непокоївся тим, що побачить і що відчуватиме. Хотів би знати, чи після похорону він нарешті усвідомить, що Дамблдор таки помер. Хоч бували моменти, коли ця жахлива реальність пригнічувала його й спустошувала, траплялися також і порожні смуги якогось заціпеніння, але попри те, що в цілому замку усі тільки й говорили про загибель Дамблдора, Гаррі однак важко було повірити, що директора й справді немає. Щоправда, він уже не шукав відчайдушно, як це було з Сіріусом, якоїсь лазівки, якоїсь зачіпки, що давала б надію на повернення Дамблдора... він намацав у кишені холодний ланцюжок фальшивого горокракса, що його тепер постійно носив з собою, не як талісман, а як нагадування, чого він був вартий, і скільки ще попереду роботи.

На другий