Макова війна - Ребекка Куанг

— І ви берете його в зону війни?

— Жамса сам бере себе в зону війни, — відповів Алтань. — Просто спробуй його зупинити. Ти вже бачилася з іншими? Є якісь проблеми?

— Жодних проблем, — квапливо сказала вона. — Усе гаразд, от тільки…

— Вони не закінчували Сінеґард, — закінчив він замість неї. — Ані розпорядку. Ані дисципліни. Нічого з того, до чого ти звикла. Адже так?

Жинь кивнула.

— Їх не можна вважати просто Тринадцятим підрозділом. Ними не вийде командувати, як сухопутними військами. Вони ніби шахові фігури, правда? От тільки надзвичайно різні й мають надмірну силу. Бадзі найдосвідченіший, і, мабуть, саме він мав би бути командиром, але його відволікає все, що має ноги. Унеґеню гарно вдається збирати розвіддані, але він боїться власної тіні. А ще слабкий у відкритому бою. Від Аратші жодної користі, якщо поруч немає води. Суні завжди можна брати в перестрілки, але майстерності йому бракує, тож доручити щось складніше не вийде. Цара — найкраща лучниця, яку я тільки бачив, і можливо, найпридатніша, але вона посередня в ближньому бою. А Чаґхань — це ходяча психобомба, але лише коли він тут, — Алтань підняв руки вгору. — Склади все це докупи й спробуй розробити стратегію.

Жинь глянула на позначки на мапі.

— Але ти щось маєш на думці?

— Гадаю, що так, — його обличчя розпливлося усмішкою.— Чому б тобі не гукнути решту?

Першим прийшов Жамса. Від нього підозріло пахло порохом, хоча Жинь і гадки не мала, де він міг його дістати. Бадзі та Унеґень з’явилися через декілька хвилин після нього, несучи діжку Аратші. Цара прийшла разом з Енькі, гаряче обговорюючи щось Цариною мовою. Коли вони побачили інших, то швидко замовкли. Суні прийшов останнім, і Жинь подумки зітхнула з полегшенням від того, що він сів на іншому краю кімнати.

У кабінеті Алтаня був лише один стілець, тож вони сіли колом на підлозі, немов школярі. Аратша бадьоро височів у кутку, нависаючи над ними, наче карикатурна водяна рослина.

— Банда знову в зборі? — радісно промовив Жамса.

— Без Чаґханя, — відповів Бадзі. — Коли він повернеться? Царо? Приблизне місцеперебування?

Цара похмуро зиркнула на нього.

— Не зважай, — сказав Бадзі.

— Усі тут? Добре.

Алтань зайшов до кабінету, тримаючи в руці згорнуту мапу. Він розгорнув її на столі, а потім причепив на стіну. Ключові позиції в місті позначалися на ній чорними та червоними мітками всередині кіл різного розміру.

— Ось це наша позиція в Кхурдалайні, — сказав Алтань. Він показав на чорні кола. — Це ми. — А потім на червоні. — А це муґенці.

Мапа нагадала Жинь гру віккі, варіант шахів, у яку їх навчив грати Ірдзях на третьому курсі стратегії. Гра у віккі передбачала не безпосереднє зіткнення з супротивником, а радше домінування над ним завдяки стратегічному оточенню. Досі й нікарці, і Федерація уникали прямих сутичок, натомість заповнюючи порожні простори складною мережею каналів, які в Кхурдалайні давали відносну перевагу. Сили супротивників лишалися в хиткій рівновазі, і вони поступово підвищували ставки, коли з обох боків міста з’являлися нові укріплення.

— Причал тепер на головній лінії оборони. Ми відділили помешкання цивільних від табору Федерації на пляжі. Вони не намагалися просунутися далі на сушу, бо всі три підрозділи скупчились одразу в гирлі річки Шархап. Але ця рівновага протрималася так довго лише тому, що вони не знають, скільки нас тут. А ми не знаємо, наскільки гарна в них розвідка, але припускаємо, що муґенцям відомо, що на відкритому просторі в нас майже рівні шанси. Після Сінеґарда війська Федерації не хочуть ризикувати виходити на безпосередню конфронтацію. Не хочуть виснажити свої сили ще до наземного вторгнення. І нападуть лише тоді, коли будуть упевнені, що кількісно нас переважають.

Алтань показав на мапі обведену територію на півночі, де вони розбили табір.

— Через три дні річкою Шархап прибуде флот Федерації з додатковими загонами. Їхні військові кораблі розвантажать на узбережжі дванадцять сампанів з воїнами, припасами й порохом. Царині птахи бачили, що вони вже перепливли вузьку протоку. За нинішньої швидкості ми передбачаємо, що вони висадяться після заходу сонця третього дня, — оголосив Алтань. — Я хочу їх потопити.

— А я хочу переспати з Імператрицею, — Бадзі роззирнувся. — Вибачте, я думав, ми озвучуємо свої фантазії.

Та Алтаневі, схоже, було зовсім не до сміху.

— Поглянь на свою ж мапу, — наполягав Бадзі. — Шархап аж кишить людьми Дзюня. Ти не зможеш напасти на Федерацію, не посиливши конфлікту. Ці загони — їхня турбота. А Воєначальники на це не підуть, вони не готові й хочуть дочекатися прибуття Сьомого.

— Вони висадяться не на Шархапі, — відповів Алтань. — Вони причалять до берега Мужвею. Далеко від рибальського причалу.

Цивільні трималися подалі від Мужвею. Рівний берег свідчив про широку припливну зону та швидку течію. А це означало відсутність постійної берегової лінії. У Федерації виникнуть труднощі з розвантаженням. Землі за пляжем були для них не ідеальним варіантом. На них перетиналися річки й бухти, а гарних доріг було годі й шукати.

Бадзі видавався спантеличеним.

 — Та нащо ж їм у біса там причалювати?

Алтань видавався самовдоволеним.

— З тієї ж причини, чому Перший та Восьмий зібрали війська біля Шархапу. Шархап — це очевидна точка розвантаження. Федерація сумнівається, що хтось охоронятиме Мужвей. Але ж вони не враховують, ну, розумієш, балакучих птахів.

— Непогано, — визнав Унеґень.

— Дякую, — самовдоволено промовила Цара.

— Берег Мужвею веде до густої сітки зрошувальних каналів біля рисових полів. Ми затягнемо човни якомога далі вглиб наших земель, а Аратша посадить їх на міль, повернувши течії, щоб відрізати шляхи відступу.

Усі глянули на Аратшу.

— А ти зможеш? — запитав Бадзі.

Водяна бульбашка, яка слугувала Аратші головою, захиталася.

— Флот такого розміру? Нелегко. Можу дати вам хвилин тридцять. Щонайбільше годину.

— Цього більш ніж достатньо, — сказав Алтань. — Якщо нам удасться збити їх докупи, вогонь охопить їх за лічені секунди. Але треба загнати їх у вузьку протоку. Жамсо, зможеш влаштувати диверсію?

Жамса кинув Алтаневі через стіл мішечок із чимось круглим.

Алтань схопив його, розкрив і скривився.

— Що це?

— Чарівна олійна бомба зі спопеляючим вогнем, — сказав Жамса. — Нова модель.

— Круто, — Суні схилився до мішечка. — Що в ній?

— Тунгова олія, аміачна сіль, цибулевий сік і лайно, — Жамса задоволено перерахував складники.

Алтань видавався трохи стривоженим.

— Чиє лайно?

— Це неважливо, — квапливо сказав Жамса. — Їй до снаги збити птаха з неба з висоти в кільканадцять метрів. Я можу змайструвати ще й декілька бамбукових ракет, але за такої вологості виникнуть проблеми з запалюванням.

Алтань підняв брову.

— Ну звісно, — здавлено фиркнув Жамса. — Люблю спірлійців.

— Аратша поверне течії, щоб загнати їх у пастку, — продовжив Алтань. — Суні, Бадзі, Жинь та я боронитимуть берег. Через суміш диму й туману вони матимуть обмежену видимість, тож вважатимуть, що насправді нас більше.

— А раптом вони спробують штурмувати берег? — запитав Унеґень.

— Не зможуть, — заперечив Алтань. — Це болотиста місцевість. Вони потонуть у багні. Уночі вони нізащо не знайдуть твердої землі. Важливі позиції захищатимемо парами. Цара та Унеґень від’єднають човни з припасами позаду каравану й потягнуть їх назад до головного