Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Луна здивовано глянула на нього своїми банькатими очима.
- На вечірку до Слизорога? З тобою?
- Так, - підтвердив Гаррі. - Нам можна запрошувати гостей, то я й подумав, може, ти будеш не проти... тобто... - Він волів якомога чіткіше окреслити свої наміри. - Тобто як моя приятелька, розумієш. Але, якщо не хочеш...
Він уже почав було думати, що краще б вона не захотіла.
- Чому ж, я з радістю піду з тобою як приятелька! - засяяла Луна так, як ніколи досі. - Мене ще ніхто не запрошував на вечірку як свою приятельку! То це ти для вечірки пофарбував собі брову? Мені теж так зробити?
- Ні, - рішуче заперечив Гаррі, - це випадково, я попрошу Герміону, щоб вона зробила її нормальною. Тоді зустрічаємось о восьмій вечора у вестибюлі.
- АГА! - заверещав хтось угорі, й вони аж підстрибнули: прямісінько над ними висів догори дриґом на люстрі й віроломно посміхався Півз.
- Потька просить Луньку на вечірку! Потька любить Луньку! Потька любить Лу-у-у-у-у-уньку!
І він шугонув геть, ґелґочучи й репетуючи:
- Потька любить Луньку!
- Як добре, що це збережеться в таємниці, - зіронізував Гаррі. І справді, незабаром уся школа знала, що Гаррі Поттер запросив Луну Лавґуд на вечірку до Слизорога.
- Ти ж міг вибрати будь-кого! - спантеличено казав Рон за вечерею. - Будь-кого! А ти вибрав Лунатичку Лавґуд?
- Не називай її так, Роне, - обурилася Джіні, зупиняючись у Гаррі за спиною. - Я дуже рада, Гаррі, що ти її запросив. Вона така щаслива.
Джіні пішла і знову стала поруч з Діном. Гаррі намагався порадіти від того, що їй сподобалася його ідея запросити на вечірку Луну, та це йому не дуже вдавалося. Герміона сиділа самотньо в дальньому кінці столу, неуважно колупаючись виделкою в тарілці. Гаррі помітив, що Рон нишком на неї поглядає.
- Ти міг би попросити пробачення, - відверто порадив йому Гаррі.
- Ага, щоб на мене напала ще одна зграя канарок? - пробурмотів Рон.
- Навіщо ти з неї дражнився?
- Вона сміялася з моїх вусів!
- І я сміявся, бо за все життя такої дурості не бачив.
Але Рон уже нічого не чув; щойно підійшли Лаванда й Парваті. Втиснувшись між Гаррі й Роном, Лаванда обвила Ронову шию руками.
- Здоров, Гаррі, - привіталася Парваті. Їй, як і Гаррі, поведінка Рона й Лаванди здавалася недоречною, та й набридла вже.
- Привіт, - озвався Гаррі. - Як справи? То ти залишаєшся в Гоґвортсі? Бо я чув, що батьки хотіли тебе забрати.
- Поки що мені вдалося їх відрадити, - пояснила Парваті. - Випадок з Кеті їх дуже налякав, та оскільки більше нічого не сталося... о, привіт, Герміоно!
Парваті щиро всміхнулася. Гаррі відчував, що їй соромно за своє глузування над Герміоною на уроці трансфігурації. Він озирнувся й побачив, що Герміона теж усміхається, можливо, навіть щиріше. Дівчата часом бувають дивні.
- Вітаю, Парваті! - відповіла на привітання Герміона, незважаючи на Лаванду. - Ідеш сьогодні на вечірку до Слизорога?
- Ніхто не запросив, - сумно зізналася Парваті. - А я з радістю пішла б, бо там, здається, буде цікаво... А ти йдеш, так?
- Так, мене о восьмій зустрічає Кормак, і ми...
Щось чвакнуло, ніби з забитого унітазу витягли вантуз, і Рон нашорошив вуха. Герміона вела далі, наче нічого не бачила й не чула.
- ...ми йдемо на вечірку разом.
- З Кормаком? - перепитала Парваті. - Тобто з Кормаком Маклаґеном?
- Ну, так, - солодко проспівала Герміона. - Той, що ледь не став, - вона наголосила на цих словах, - ґрифіндорським воротарем.
- То ти з ним тепер зустрічаєшся? - витріщила очі Парваті.
- Ой... так... а ти хіба не знаєш? - захихотіла Герміона у зовсім не властивій їй манері.
- Не знаю! - зізналася Парваті, котру така новина відверто приголомшила. - Бачу, в тебе смак на квідичистів. Спочатку Крум, тепер Маклаґен...
- Мені подобаються лише найкращі квідичисти, - виправила її, усміхаючись, Герміона. - Ну, до зустрічі... треба йти готуватися до вечірки...
Вона пішла. Лаванда й Парваті миттю понахилялися одна до одної й почали обговорювати цю нову ситуацію, пригадуючи все, що знали про Маклаґена й усе, що чули про Герміону. Рон скис і нічого не говорив. Гаррі мовчки міркував про те, як низько можуть упасти дівчата заради помсти.
Коли він о восьмій вечора вийшов у вестибюль, то побачив там незвично багато дівчат, які підпирали стіни й кутки, обпікаючи очима Луну, яка натягла на себе цілий комплект блискучих сріблястих мантій, за що присутні брали її на кпини, але загалом була досить мила. Гаррі радів уже тому, що вона не наділа свої сережки-редиски, намисто з маслопивних корків та спектрокуляри.
- Ось і я, - сказав він. - То що, йдемо?
- О, так, - зраділа Луна. - А де буде вечірка?
- У кабінеті Слизорога, - пояснив Гаррі й повів її вгору мармуровими сходами далі від заздрісних очей та гострих язиків. - Ти чула, що туди має прийти вампір?
- Руфус Скрімджер? - запитала Луна.
- Як... що? - розгубився Гаррі. - Тобто міністр магії?
- Так, він же вампір, - буденним голосом сказала Луна. - Батько написав про це довжелезну статтю, щойно Скрімджер замінив на посаді Корнеліуса Фаджа, але хтось із міністерства наполіг, щоб її не друкували. Зрозуміло, хотіли приховати правду!
Гаррі дуже сумнівався, що Руфус Скрімджер - вампір, але він звик, що Луна переповідає чудернацькі вигадки свого батька, як реальні факти, тому навіть не відповідав; вони підходили до Слизорогового кабінету, і з кожним кроком дедалі голосніше чулися сміх, музика й гамір.
Можливо, він був так побудований, а може, Слизоріг скористався якимись магічними витівками, але його кабінет здавався значно більшим, ніж у інших учителів. Стеля й стіни були затягнуті смарагдовою, малиновою та золотою тканинами, тому створювалося враження, ніби всі опинилися під величезним шатром. У кабінеті було людно й душно, все осяювало червоне світло з вишуканої золотої лампи, що звисала зі стелі і в якій яскравими блискучими цяточками пурхали справжнісінькі феї. З дальнього кутка долинав голосний спів у супроводі якихось «а ля» мандолін; дим клубочився з люльок кількох старших чаклунів, заглиблених у бесіду, а численні ельфи-домовики, попискуючи, продиралися
