Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- То кому, як ви гадаєте, Кеті мала передати намисто? - поцікавився Рон, коли вони піднімалися по сходах до вітальні.

- Хто його зна, - знизала плечима Герміона. - Головне, що йому дуже пощастило. Ніхто не зміг би розгорнути той пакунок, не торкаючись намиста.

- Він міг призначатися кому завгодно, - припустив Гаррі. - Скажімо, Дамблдору... смертежери були б раді його позбутися, він, мабуть, у переліку їхніх найперших мішеней. Або Слизорогу... Дамблдор вважає, що Волдеморт дуже хотів мати Слизорога на своєму боці і, мабуть, не дуже зрадів, коли той став на бік Дамблдора. Або...

- Або тобі, - стривожено сказала Герміона.

- Такого не могло бути, - заперечив Гаррі, - бо тоді Кеті просто зачекала б мене й віддала пакунок. Я йшов за нею від самих «Трьох мітел». Було б значно простіше передати пакунок за межами Гоґвортсу, якщо врахувати, що Філч усіх обшукує. Цікаво, чому Мелфой сказав їй занести це до замку?

- Гаррі, та ж Мелфоя в Гоґсміді не було! - аж тупнула ногою роздратована Герміона.

- Він міг скористатися допомогою когось зі своїх посіпак, - наполягав Гаррі. - Креба чи Ґойла... або якогось смертежера. Він тепер матиме значно кращих посіпак, ніж Креб з Ґойлом...

Рон і Герміона перезирнулися з таким виглядом, ніби подумали: «Немає сенсу з ним сперечатися».

- Холодець з кропом, - упевнено проказала Герміона пароль, коли вони підійшли до Гладкої Пані.

Портрет відхилився, пропускаючи їх до вітальні. Вона була переповнена і пропахла мокрим одягом; схоже, багато учнів через негоду поприходило з Гоґсміду раніше. Ніхто не виказував особливого страху чи розгубленості: очевидно, що новина про пригоду Кеті ще сюди не дійшла.

- Якщо подумати, то це не був блискучий напад, - сказав Рон, недбало турнувши якогось першокласника зі зручного крісла біля каміна, щоб сісти туди самому. - Закляття навіть до замку не протривало. Не дуже надійна штука.

- Твоя правда, - погодилася Герміона, зіштовхуючи Рона ногою з крісла і знову пропонуючи його першокласнику. - Це все не було добре продумано.

- Та відколи це Мелфой став найбільшим у світі мислителем? - зіронізував Гаррі.

Ні Рон, ні Герміона нічого йому не відповіли.

- РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ -

Потайний Редл

На другий день Кеті поклали в лікарню магічних хвороб і травм імені Святого Мунґа, але новина, що її закляли, вже розлетілася по всій школі, хоч подробиці події поперекручували й ніхто, крім Гаррі, Рона, Герміони та Ліни, не знав, що справжньою мішенню була аж ніяк не Кеті.

- Мелфоєві це, зрозуміло, теж відомо, - сказав Гаррі Ронові й Герміоні, котрі й далі сумлінно прикидалися глухими, коли Гаррі розвивав свою теорію про Мелфоя-смертежера.

Гаррі не знав, чи встигне повернутися Дамблдор, який перебував хтозна-де, до призначеного ним на понеділок увечері уроку, однак, не отримавши звістки, що зустріч скасовується, рівно о восьмій Гаррі вже стояв перед Дамблдоровим кабінетом. Постукавши в двері, почув запрошення заходити. У кабінеті сидів незвично втомлений Дамблдор; його рука, як і раніше, була чорна й обгоріла, але він усміхнувся й жестом запросив Гаррі сідати. Сито спогадів знову стояло на письмовому столі, відкидаючи на стелю сріблясті цяточки світла.

- Ти часу не гаяв, поки мене не було, - сказав Дамблдор. - Як я знаю, ти став свідком нападу на Кеті.

- Так, пане директоре. Як там вона?

- Ще поганенько, хоч їй відносно пощастило. Видно, намисто ледь торкнулося її шкіри: на рукавиці знайшли тільки крихітну дірочку. Якби вона його одягла чи навіть просто потримала в руці без рукавиці, то, скоріше за все, миттю померла б. На щастя, професор Снейп зумів запобігти стрімкому поширенню дії закляття...

- А чому він? - відразу запитав Гаррі. - Чому не мадам Помфрі?

- Яке нахабство, - пролунав м’який голос з одного з портретів на стіні, і Фінеас Ніґелус Блек, Сіріусів прапрадід, підвів голову з рук, на яких досі нібито дрімав. - За моїх часів я не потерпів би, щоб якийсь там учень піддавав критиці діяльність Гоґвортсу.

- Дякую, Фінеасе, - зупинив його Дамблдор. - Гаррі, професор Снейп значно більше тямить у темних мистецтвах, ніж мадам Помфрі. У будь-якому разі персонал Святого Мунґа щогодини присилає мені звіти, і я сподіваюся, що Кеті з часом цілковито одужає.

- А де ви були у вихідні, пане директоре? - поцікавився Гаррі, незважаючи на інстинктивне відчуття, що цього разу він ризикує зайти задалеко; це відчуття, мабуть, поділяв і Фінеас Ніґелус, який аж зашипів.

- Я зараз волів би про це не говорити, - відповів Дамблдор. - Настане час, і я все тобі розкажу.

- Розкажете? - здивувався Гаррі.

- Маю такий намір, - підтвердив Дамблдор, виймаючи з мантії нову пляшечку зі сріблястими спогадами й відкорковуючи її ударом чарівної палички.

- Пане директоре, - невпевнено почав Гаррі, - я бачив у Гоґсміді Манданґуса.

- Так, я вже знаю, що Манданґус, м’яко кажучи, без поваги поставився до твого спадку, - зізнався, спохмурнівши, Дамблдор. - Після того, як ти з ним поспілкувався біля «Трьох мітел», він заліг на дно; мені чомусь здається, що він боїться зустрічі зі мною. Проте можеш бути впевнений, що він більше не спокуситься на жодну річ, яка колись належала Сіріусові.

- Той паршивий старий полукровець розкрадав фамільні реліквії Блеків?! - розгнівався Фінеас Ніґелус і вийшов з рами з явним наміром відвідати свій інший портрет у будинку номер дванадцять на площі Ґримо.

- Пане професоре, - сказав Гаррі після короткої паузи, - а чи розповіла вам професорка Макґонеґел про те, що я їй казав після випадку з Кеті? Про Драко Мелфоя?

- Так, вона мені переказала твої підозри, - відповів Дамблдор.

- І що?..

- Я зроблю все належне для перевірки всіх, хто міг бути причетний до випадку з Кеті, - пообіцяв Дамблдор. - Але зараз, Гаррі, мене цікавить наш урок.

Гаррі почувався трохи ображеним: якщо їхні уроки були аж такі важливі, то чого так довго тривала пауза між першим і другим? Проте він нічого більше не сказав про Драко Мелфоя, а лише дивився, як Дамблдор вилив у сито нові спогади і покрутив кам’яну чашу довжелезними пальцями.

- Ти пам’ятаєш, що ми перервали історію Волдемортового