Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

Професори Марчбенкс і Тофті прогулювалися між учнями, дивилися, як ті, зазираючи в телескопи, фіксують точні позиції зірок і планет. Тишу порушувало тільки шарудіння пергаменту, рипіння штативів і скрипіння численних пер. Минуло півгодини, тоді година. Маленькі золотисті квадратики замкових вікон потроху зникали - у замку гасили світло.

Гаррі вже домальовував на карті сузір'я Оріона, коли прямо під парапетом, біля якого він стояв, відчинилися вхідні двері замку, і світло залило кам'яні сходи й частину галявини. Гаррі глянув униз, міняючи положення свого телескопа, і встиг помітити п'ять-шість видовжених тіней, що ковзнули по яскраво освітленій траві. Потім двері зачинилися й галявина знову занурилася в суцільну темряву.

Гаррі ще раз притулив око до телескопа і настроїв його на Венеру. Глянув на зоряну карту, щоб нанести позицію планети, але щось відвернуло його увагу. Затримав перо над аркушем пергаменту, примружився й побачив, що галявиною, внизу, йде шість постатей. Якби вони не рухалися, а місячне світло не золотило їм маківки, то розрізнити їх на темній землі було б неможливо. Навіть з такої відстані Гаррі, здається, впізнав найкоротшу з тих постатей, що йшла на чолі групи.

Не міг зрозуміти, чого б то Амбридж заманулося гуляти опівночі, та ще й у супроводі п'яти осіб. Тут у нього за спиною хтось кашлянув, і він згадав, що складає іспит. Уже й забув, де була Венера. Припавши оком до вічка телескопа, знайшов її знову і вже вдруге зібрався нанести на карту, коли почув далекий стук, що луною розлігся по безлюдній території школи. За стуком почувся глухий гавкіт великого пса.

Серце його закалатало, і він придивився уважніше. Вікна Геґрідової хижі засвітилися й навколо неї вирізнилися силуети людей, що перед цим ішли галявиною. Двері відчинилися, і Гаррі побачив, як усі шестеро зайшли в хатину.

Гаррі відчув тривогу. Озирнувся на Рона й Герміону, щоб побачити, чи вони щось помітили, але в цю мить ззаду до нього підійшла професорка Марчбенкс, і він, не бажаючи, щоб його запідозрили ніби він підглядає до інших учнів, квапливо схилився над зоряною картою, вдаючи, що додає там якісь записи, а сам тим часом зиркав з-над парапету на Геґрідову хижу. Постаті ходили по хатині, періодично затуляючи лампу.

Гаррі відчув на потилиці погляд професорки Марчбенкс і знову зазирнув у телескоп, дивлячись на місяць, положення якого зафіксував ще годину тому. Та коли професорка Марчбенкс відійшла, почув у далекій хижі ревіння, що пронизало темряву аж до верху астрономічної вежі. Кілька учнів біля Гаррі визирнули з-під телескопів і подивилися в бік Геґрідової хатини.

Професор Тофті знову легенько й сухо кашлянув.

- Прошу зосередитися, хлопці й дівчата, - неголосно сказав він.

Учні знову припали до телескопів. Гаррі глянув ліворуч. Герміона приголомшено дивилася на Геґрідову хижу.

- Залишилося двадцять хвилин, - оголосив професор Тофті.

Герміона аж підскочила й знову схилилася над зоряною картою. Гаррі глянув на свою й побачив, що помилково підписав Венеру Марсом. Почав виправляти помилку.

Раптом удалині щось бабахнуло. Хтось з учнів зойкнув, хтось стукнувся лобом об телескоп - так квапився побачити, що ж там діється внизу.

Двері Геґрідової хижі рвучко відчинилися, і в світлі, що лилося зсередини, можна було чітко розгледіти його величезну постать, що ревіла й розмахувала кулаками, а шестеро дрібніших постатей намагалися влучити в нього приголомшливими закляттями, судячи з тонесеньких ниточок червоного світла, що проскакували в його бік.

- Ні! - вигукнула Герміона.

- Та що це таке! - обурився професор Тофті. - Це ж іспити!

Але ніхто вже не звертав уваги на зоряні карти. Струмені червоного світла й далі металися біля Геґрідової хижі, але чомусь від Геґріда відскакували. Він і далі стояв на ногах і, як бачив Гаррі, чинив опір. У повітрі лунали крики й верески. Якийсь чоловік закричав: - Не дурій, Геґріде!

Геґрід заревів: - Шляк би тебе трафив, Доліш! Мене так легонько не візьмеш!

Гаррі бачив удалині контури Ікланя, що захищав Геґріда, стрибаючи на чаклунів, а тоді в нього влучило приголомшливе закляття і пес упав на землю. Геґрід люто завив, схопив винуватця в оберемок і кинув. Той пролетів метрів три й більше не піднімався. Герміона зойкнула й затулила рота руками. Гаррі озирнувся на Рона й побачив, що той теж переляканий. Ніхто з них ще не бачив Геґріда таким розлюченим.

- Дивіться! - пискнула Парваті, що перехилилася через парапет і показувала на вхідні двері до замку, які знову відчинилися. Темну галявину залило світло, й було видно, як там рухається самотня довга чорна тінь.

- Увага! - стурбовано вигукнув професор Тофті. - Вам залишилося всього шістнадцять хвилин!

Але ніхто його не слухав. Усі стежили за постаттю, яка бігла в напрямку Геґрідової хижі, біля якої точилася бійка.

- Як ви посміли! - заволала ця постать, не зупиняючись. - Як ви посміли!

- Це Макґонеґел! - прошепотіла Герміона.

- Відчепіться від нього! Відчепіться, я сказала! - долинув з пітьми голос професорки Макґонеґел. - На якій підставі ви на нього напали? Він нічого не зробив!

Герміона, Парваті й Лаванда заверещали. Постаті навколо хатини вистрілили в професорку Макґонеґел не менш, ніж чотирма приголомшувачами. Чотири промені влучили в неї на півдорозі між хатиною й замком. На якусь мить професорка засвітилася моторошним червоним сяйвом, а тоді підлетіла вгору, впала з усього розмаху на спину й завмерла.

- Хай йому гаргуйлець! - закричав професор Тофті, який теж забув про іспит. - Без попередження! Ганебно!

- БОЯГУЗИ! - заревів Геґрід. Його голос було добре чути навіть зверху на вежі, а в замку аж хитнулося сяйво свічок. - КЛЯТІ БОЯЗУГИ! НАТЕ ВАМ... І ЩЕ НАТЕ...

- Ой матінко... - зойкнула Герміона.

Геґрід завдав двох могутніх ударів найближчим до нього напасникам. Судячи з усього, він миттю відправив їх у глибокий нокаут. Гаррі побачив, як Геґрід нахилився, і подумав, що на нього нарешті подіяло закляття. Та вже наступної миті Геґрід знову випростався, а на спині в нього був якийсь лантух... Гаррі зрозумів, що він поклав собі на плечі Ікланя.

- Хапай його, хапай! - верещала Амбридж, але останній дієздатний її помічник аж ніяк не палав бажанням кидатися під Геґрідові кулаки. І замість хапати, він так швидко позадкував, що перечепився через когось зі своїх непритомних колег і впав. Геґрід відвернувся й почав тікати, несучи на плечах Ікланя. Амбридж