Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
- Ронів тато теж працює в міністерстві! - сердито вигукнув Гаррі. - А в нього, якщо ти й досі не помітила, на обличчі не написано «ябеда»...
- Це дуже жорстокий трюк Герміони Ґрейнджер, - сердито пирхнула Чо. - Вона повинна була нас попередити, що зачаклувала список...
- А я вважаю, що вона класно придумала, - холодно заперечив Гаррі. Чо почервоніла, а очі її спалахнули.
- Ну так, я й забула... якщо це зробила люба Герміона...
- Тільки не починай знову плакати, - застеріг її Гаррі.
- Я й не збиралася! - крикнула Чо.
- Ну то... добре, - буркнув він. - У мене зараз купа справ.
- То й біжи у своїх справах! - люто вигукнула Чо, розвернулася й пішла.
Роздратований Гаррі зійшов у Снейпів підвал. Хоч він і знав з досвіду, що Снейпові значно легше проникати в його мозок, якщо він приходить сердитий і обурений, та нічого не міг з собою вдіяти і, наближаючись до підвальних дверей, думав лиш про те, що не встиг сказати Чо про Марієтту.
- Ти спізнився, Поттере, - холодно промовив Снейп, коли Гаррі зачинив за собою двері.
Снейп стояв до Гаррі спиною, видобуваючи з себе, як завжди, деякі думки й акуратно складаючи їх у Дамблдорове сито спогадів. Поклав останнє сріблясте пасмо в кам'яну чашу і повернувся до Гаррі.
- То як, - спитав. - Чи ти тренувався?
- Так, - збрехав Гаррі, не відводячи очей від ніжок Снейпового стола.
- Зараз побачимо, - спокійно мовив Снейп. - Витягни чарівну паличку, Поттере.
Гаррі зайняв своє звичне місце обличчям до Снейпа. Той стояв з другого боку стола. Гарріне серце несамовито калатало від злості на Чо й тривоги за те, що ж цього разу видобуде Снейп з його мозку.
- На рахунок «три», - ліниво проказав Снейп. - Раз, два...
Двері Снейпового кабінету рвучко відчинилися й увірвався Драко Мелфой.
- Пане професоре... ой... вибачте...
Мелфой здивовано глянув на Снейпа і Гаррі.
- Усе гаразд, Драко, - опустив чарівну паличку Снейп. - Поттер прийшов по лікувальну настоянку.
Такого радісного Мелфоя Гаррі бачив тільки тоді, як Амбридж приходила інспектувати Геґріда.
- А я й не знав, - вишкірився Мелфой на Гаррі, обличчя якого палало. Багато чого віддав би він за можливість крикнути Мелфоєві всю правду... або, ще краще, торохнути його добрячим закляттям.
- Ну, що там, Драко? - запитав Снейп.
- Професорка Амбридж... карочє, їй потрібна ваша допомога, пане професоре, - повідомив Мелфой. - Знайшли Монтеґю, пане професоре, він застряг у туалеті на п'ятому поверсі.
- А як він там опинився? - здивувався Снейп.
- Не знаю, пане професоре, він і сам, тіпа, якийсь розгублений.
- Ну-ну, Поттере, - сказав Снейп, - продовжимо лікування завтра ввечері.
І він вилетів з кабінету. Мелфой глузливо й ледь чутно прошамкотів: - Лікувальні настоянки, Поттер? - і побіг за Снейпом.
Сердитий Гаррі поклав чарівну паличку в кишеню й пішов до виходу. От добре, матиме ще цілу добу, щоб потренуватися. Мав би радіти, що все так обійшлося. Хоч тепер, на жаль, Мелфой розпатякає цілій школі, що Гаррі мусить приймати лікувальні настоянки.
Був уже біля дверей кабінету, коли побачив, як на одвірку танцює смуга мерехтливого світла. Зупинився, бо воно йому щось нагадувало... і пригадав: світло було трохи схоже на те, що мерехтіло в іншому приміщенні, яким він проходив у вчорашньому сні, потрапивши у відділ таємниць.
Озирнувся. Світло линуло з сита спогадів на Снейповім столі. Там вирувало й кружляло щось сріблясто-біле. Снейпові думки... ті, що він оберігав від Гаррі, якби той випадково прорвався крізь Снейпів захист...
Гаррі дивився на сито спогадів, переповнений цікавістю... що ж саме Снейп намагався приховати від нього?
Сріблясте світло мерехтіло на стіні... Гаррі ступив два кроки до стола, напружено думаючи. Може, там інформація про відділ таємниць, яку Снейп ховає від нього?
Гаррі зиркнув на двері. Серце калатало як ніколи. Як довго Снейп визволятиме Монтеґю з туалету? Він відразу повернеться в кабінет, чи відведе Монтеґю до шкільної лікарні? Швидше за все відведе... Монтеґю - капітан слизеринської квідичної команди, тож Снейп захоче пересвідчитися, що з ним усе гаразд.
Гаррі підступив ближче до сита спогадів і зазирнув у нього. На мить завагався, прислухаючись, а тоді витяг чарівну паличку. У кабінеті і в коридорі панувала суцільна тиша. Гаррі легенько тицьнув чарівною паличкою в те, що було у ситі спогадів.
Срібляста речовина завирувала. Гаррі схилився над нею й побачив, що вона стала прозора. Він знову мовби дивився в якесь приміщення крізь кругле віконечко в стелі... до речі, якщо він не помилявся, це була Велика зала.
Його дихання затуманювало поверхню Снейпових думок... мозок був ніби в якійсь мряці... справжнісіньке божевілля чинити так, як йому закортіло... він весь тремтів... Снейп може повернутися будь-якої миті... але Гаррі пригадав, як розсердилася Чо, як глузливо вишкірився Мелфой, і його охопила зухвала відвага.
Набрав повні груди повітря й занурив лице у Снейпові думки. Підлога кабінету відразу похитнулася, і Гаррі полетів сторч головою у сито спогадів...
Він падав у холодну темряву, шалено обертаючись, а далі...
Опинився посеред Великої зали, але там не було чотирьох гуртожитських столів. Замість них у залі стояла сотня менших столиків, за ними сиділи учні і, низько понахилявшись, щось писали на сувоях пергаменту. Тишу порушувало тільки рипіння пер та шелестіння пергаменту. Учні явно складали іспити.
Сонце світило з височенних вікон на похилені потилиці учнів, і ті відсвічували різними відтінками мідного, каштанового й золотого. Гаррі обережно роззирнувся. Десь тут мав би бути і Снейп... це ж був його спогад...
А ось і він, за столиком позаду Гаррі. Гаррі придивився. Підліток Снейп був якийсь миршавий і блідий, наче рослина, що давно не бачила сонця. Масне волосся звисало над столом, а гачкуватий ніс мало не торкався пергаменту, на якому він писав. Гаррі обійшов Снейпа ззаду і глянув на назву екзаменаційної роботи: «ІСПИТ ДЛЯ ОТРИМАННЯ СЕРЕДНІХ ОЦІНОК ВЗІРЦЕВОГО УЧНЯ З ЗАХИСТУ ВІД ТЕМНИХ МИСТЕЦТВ».
Отже, Снейпові було п'ятнадцять чи шістнадцять років, тобто він був приблизно Гарріного віку. Його рука аж літала над пергаментом. Написав уже принаймні на тридцять сантиметрів більше, ніж його сусіди, хоч почерк мав дуже щільний, а літери крихітні.
- Залишилося п'ять хвилин!
Гаррі аж підскочив з несподіванки. Озирнувся й
