Академія Лідеван. Громова сила - Анна Потій

Феліція

Феліція так сильно була шокована новиною, яку їй повідомив Повелитель, що не помітила, як на її плече м'яко опустилася чиясь рука. Повернувши голову, вона виявила поряд із собою принцесу.

— Тобі відмовили у допомозі? — запитала Феллінія.

— Гірше. Все набагато гірше, — видихнула Феліція і, притулившись до плеча принцеси, заплакала.

Феллінія обняла її і ласкаво погладжувала по голові, як мати. Незважаючи на те, що саме через цю жінку Феліція залишилася без матері, вона тяглася до неї, адже розуміла, що принцеса не хотіла нікому завдати зла. Потроху заспокоюючись, Феліція розповіла про свою зустріч із Повелителем, у тому числі про свою вагітність.

— Я так закрутилася з цією силою поглинання, Обителлю, що навіть не помітила затримки, — зізналася Феліція. — Знала б, не повернулася б сюди. Хай би Фірніет ішов один. Хоча… — Феліція замислилась. — На мені ж мітка. Повелителі все одно мене забрали б.

— Можливо, Фірніет знайде спосіб її зняти. Рано ще зневірятися, Феліціє. Колись я думала, що смерть забирає все, але я тут і моя дочка жива. Навіть якщо Повелителі тебе вб'ють, можливо, ти залишишся жити духом в Обителі, як ми. Тут не так вже й погано. Просто близьких не вистачає.

— Я не хочу такого життя, — схлипнула Феліція. — Що мені взагалі робити, магесо Феллініє? Фірніет дізнається тільки завтра ввечері, що я в Обителі. Я надала саме такі вказівки подругам.

— Ти можеш проникнути у його сон, як Ірфла у твої. Я навчу тебе.

Вночі Феліція вирушила у сон Фірніета, щоб розповісти йому, що вона тут. Феліція сподівалася, що він зрозуміє — все реально, вона — не плід його підсвідомості.

Так і сталося. Щойно Феліція поснідала і вийшла надвір, як Фірніет уже був тут, разом з Майренн і Ейтною.

— Ти що витворяєш, Фел? — Фірніет накинувся на неї. — Як ти могла таємно втекти? Ти не розумієш, якої небезпеки себе наражаєш?

— Розумію. Але я мала. А навіщо ти привів сюди Майренн та Ейтну?

— Ейтна дуже хотіла познайомитися з батьком і спробувати знайти тут свою матір і прийомного батька, а Майренн я не захотів залишати одну в темному палаці. Нерта Нагор з'їла б її живцем. Вона дуже невдоволена, що з палацу зробили прохідний двір.

— Гаразд Майренн, але Ейтну ти даремно привів, — Феліція відвела Фірніета убік, щоб подруги її не почули. — У неї теж сила поглинання.

— Адже її сила напевне вийшла разом з рештою і залишилася в кристалі.

— Гадаєш? Ніхто, крім магеси Елсівет і нас не знає про її спорідненість із Сетірамами.

— А не треба знати. Магія це відчуває. І взагалі, Феліціє, не в цьому проблема. Розповідай, що тут трапилося.

Феліція важко зітхнула і переказала Фірніету все, що тут сталося, за винятком своєї вагітності. Вона не хотіла говорити про неї в Обителі, вона взагалі не уявляла, як йому про це розповісти.

— Один день, ти не могла почекати всього один день, Феліціє… — сірі очі Фірніета дивилися на неї з нестерпним сумом. — Я знайшов спосіб зняти мітку. Ми могли бути вільними, але ти втекла потайки. Я навіть не уявляю, як тебе звідси витягти тепер.

Феліція пригорнулася до грудей Фірніета і заплакала. Він ніжно погладжував її по спині, втішаючи, доки вона нарешті не заспокоїлася.

— А ти зняв свою мітку? — виплакавшись, Феліція звела очі на Фірніета.

— Ні, — Фірніет витер з її щік сльози. — Навіщо мені її знімати? Ти ж тут. Якщо вже Повелителі тебе не відпускають, тоді залишимося тут удвох.

— Але… — спробувала заперечити Феліція.

— Жодних «але», Фел. Ти єдина дорога мені людина. Більше в мене немає нікого.

Їхні розмови привернули увагу інших. Побачивши, хто до них завітав, Ірфла одразу кинулася обіймати сестру.

— Ейтно! Як я рада тебе бачити! Ти маєш познайомитися з батьком та ще однією нашою сестрою.

Ірфла потягла збентежену Ейтну у бік будинку, де на ґанку стояли Еділан із Феллінією та Елів. Принц перший прийшов до тями і підійшов до дочки сам, невпевнено зупинившись за два кроки від неї.

— Ейтно… — тихо промовив він ім'я дочки. — Якби не Ірфла, я навіть не дізнався б про тебе… Пробач…

Еділан розкрив їй руки для обіймів і після кількох секунд вагань Ейтна притулилася до нього.

— Це не твоя провина, — відповіла вона батькові.

— Ти схожа на свою матір, — зауважив Еділан, коли Ейтна відсторонилася. — Втім, — він сумно усміхнувся, — ви всі схожі на своїх матерів. Напевно, я не заслужив того, щоб мої діти на мене були схожі.

— Ти не зустрічав тут мою маму?.. — Ейтна з надією зазирнула в очі батька. Їй шалено хотілося ще раз її побачити, поговорити.

— Ні. Вибач… Я про неї не думав. Я не знав, що вона мертва, доки мені Ірфла не розповіла. Валідана стільки лиха накоїла… Але вона намагається виправитися… Не бійся її, якщо прийде. Вона більше тебе не скривдить.

— Знову про мене пліткуєте?

Валідана як завжди з'явилася несподівано. Побачивши її, Ейтна злякано скрикнула і сховалася за батька.

— О, Ейтно! — Валідана здивовано підняла брови, помітивши, хто ховається за спиною у принца. — Що, Еділане, ще одну дочку знайшов? Цікаво, вона точно остання?

— Не смішно, — в очах Еділана читався осуд. — Ти вбила матір Ейтни та її названого батька. Скільки ж ти життя занапастила, Вал…

— А все через тебе! — зло кинула йому Валідана.

— Я не винен, що не маю до тебе почуттів. Ти сама обрала шлях руйнування.

Валідана зітхнула. Їй хотілося звинувачувати всіх, крім себе, захистити свою гордість, але вона розуміла, що неправа. Її доля вже покарала за злі дії: руйнуючи життя інших, Валідана в результаті зруйнувала життя своєї дочки.

— Що ж… — заплющивши очі, Валідана зробила глибокий вдих, а потім впевнено подивилася на Еділана. — Неприємно визнавати, але ти маєш рацію, Еділане. Відійди, будь ласка, я хочу сказати кілька слів Ейтні.

Еділан відійшов, але взяв дочку за руку.