Техану - Урсула К. Ле Гуїн

— А коли їй засяде в голові не слухатися мене, то що я зможу вчинити? Є в ній щось дике, неприборкане. Часом це моя Терру, а часом щось таке, до чого годі догукатись. Я питала Плющиху, чи не хотіла б вона вчити її наукам. Мені так порадив Бучок. "Чому ж ні?" — питаю. А та каже: "Я боюсь її!" Але ж ти її не боїшся. І вона тебе теж. Ти і Лебанен — ви єдині чоловіки, котрим вона дозволяла до себе доторкнутися. Я ж дозволила отому... тому Спритнику... Не можу про це навіть говорити. О, як я втомилася!

Гед підклав хмиз у багаття, аби воно горіло тихіше та повільніше, і вони удвох дивилися, як злітали і стрибали його язики.

— Геде, — озвалась Тенар, — я хочу, щоб ти залишився тут. Якщо ти не проти. — Гед не відповідав. — Може, ти збираєшся на Хавнор...

— Ні, ні. Я нікуди не збираюсь. Я підшуковую роботу.

— Ну, роботи тут не бракує. Ясновод, щоправда, так не думає, але йому з його подагрою хіба тільки у саду поратися. Відколи я повернулася сюди, то не даю собі ради. Думала сказати старому телепню, що він втнув дурницю, відіславши тебе в гори, та що б це змінило? Він мене просто не почує.

— Гори пішли мені на користь, — зауважив Гед. — Мені потрібно було чимало часу, і там він у мене був.

— Ти пас овець?

— Кіз. Там, де найвищі пасовиська. У Дрібнозуба був хлопчик-пастух, і коли він захворів, то замість нього взяли мене. Наступного ж дня. Кіз тримають на висоті аж до морозів, щоб у них наростав густий підшерсток. А останнього місяця у горах я взагалі блаженствував. Дрібнозуб передав мені кожух, дещо з припасів і попросив, щоб я тримав стадо якнайвище та якнайдовше не зганяв його в долину. Я так і зробив. Там, у горах, було гарно.

— Ніхто не заважав, — сказала Тенар. Гед кивнув і ледь помітно усміхнувся. — Ти все життя прожив один.

— Так, один.

Тенар мовчала. Гед дивився на неї.

— Я б охоче працював у тебе, — мовив він.

— Ну що ж, тоді домовилися, — сказала Тенар. І незабаром додала: — Принаймні, на зиму — точно.

Цієї ночі мороз подужчав. Довкола запанувала тиша, яку порушувало тільки шамотіння вогню. Ця тиша неначе сиділа поміж ними. Тенар звела голову, глянула на Геда.

— Геде, — запитала вона, — у яке ліжко мені лягати — в дитяче чи твоє?

Чоловік глибоко вдихнув і тихо відповів:

— Якщо хочеш, лягай у моє.

— Хочу.

І знову тиша огорнула їх. Тенар бачила, як Гед силкувався струсити з себе мовчанку.

— Якщо ти терпітимеш мене, — додав він.

— Я й так терпіла тебе двадцять п'ять років, — відповіла Тенар. Знову глянула на нього і засміялася. — Ходімо... ходімо, мій любий... Краще пізно, ніж ніколи! Я всього лише стара баба... Нічого не минає даремно, ніщо ніколи не минає. Цього я від тебе навчилася, — вона підвелась, підвівся і він, вона простягла свої руки, а він — свої. Гед і Тенар наближалися одне до одного, допоки не з'єдналися в обіймах. Вони обнімали одне одного так пристрасно, так палко, що їх уже ніщо на світі не цікавило, крім них самих. Хто в якому ліжку збирався спати — яке це мало значення! Вони лежали на кам'яній долівці біля вогнища, і там Тенар навчила Геда того, чаго б його не навчив і наймудріший чоловік.

Гед роздмухав вогнище і приніс килимок. Цього разу Тенар не заперечувала. А за ковдри їм правили її плащ і його овечий кожух.

Коли вони прокинулися, уже займався світанок. Слабке сріблисте світло падало на чорне гілля дубів, що росли за вікном. Тенар потягнулась, прагнучи відчути всім своїм тілом Гедове тепло. Полежавши трохи, вона неголосно мовила:

— Він лежав отут. Хек. Просто там, де ми... — Гед заворушився, намагаючись щось заперечити. — Тепер ти справді чоловік, — продовжувала Тенар. — Зрешетив іншого чолов'ягу — раз. Не побоявся лягти з жінкою — два. Ось так, по-моєму, і має бути.

— Тш-ш-ш! — прошепотів він, повернувся до неї і поклав голову на її плече. — Помовчи.

— Не помовчу. Геде, бідний чоловіче! У моєму серці — ніякого жалю, тільки жага справедливості. Любов — це й усе, що є у мені привабливого. Геде, не бійся мене! Коли я вперше тебе побачила, ти був чоловіком! Знаєш, що робить чоловіка чоловіком? Не зброя, жінка, магія чи якась інша сила, а тільки він сам.

Вони лежали, огорнуті теплом і приємною тишею.

— Розкажи мені що-небудь.

Гед щось мляво промимрив через сон.

— Як ти зміг розчути, що вони розмовляли? Ну, Хек, Спритник і той третій? Як сталося, що ти опинився тут саме тоді, коли це було вкрай потрібно?

Гед підвівся на ліктях, щоб розгледіти жінку. Його обличчя було сповнене ніжністю, напрочуд спокійне, відкрите і вразливе, тому Тенар не змогла утриматись від спокуси поцілувати його. Вони міцно обнялися, а потім уже розмовляли без слів.

* * *

Залишалося лише залагодити деякі формальності. Як найстарша на хуторі, Тенар мала сказати Ясноводові та іншим робітникам, що місце "старого хазяїна" займає найнятий робітник. Зробила це вона швидко й особливо не вагаючись. Робітники їй жодним словом не заперечили, та й шкоди їм від того не було. Подальші перспективи господарства були вельми примарні через відсутність спадкоємця чи правонаступника чоловічої статі. Успадкувати садибу мав син Кременя, який зараз нипав десь у морях, і вдова просто порядкувала тут до його повернення. У випадку її смерті цим би зайнявся Ясновод. А якби Іскрик так і не успадкував батькового господарства, ним заволодів би далекий родич Кременя з Кахеданана. Дві родини, які не мали своєї землі, а працювали й жили тут, займаючись господарством, могли не боятися, що новий господар прожене їх, ким би не був обранець чи навіть новий чоловік Тенар. Проте вдова побоювалася, що вони можуть обуритися такою невірністю до пам'яті Кременя, котрого, зрештою, вони знали навіть довше, ніж вона. Тож Тенар аж гора впала з плечей, коли вона збагнула, що ніхто жодним словом її не засуджує. Яструб завоював прихильність людей одним ударом вил. Та й що поганого в тому, що жінка приводить у