Техану - Урсула К. Ле Гуїн
До кімнати забігла Терру.
— Ось де моя пташечка! — защебетала до дівчинки Жайвірка. — Ану, ходи-но обійми тітоньку, моя лялечко!
Терру похапцем обійняла Жайвірку.
— Хто ті люди, яких сьогодні упіймали? — запитала вона хрипким безбарвним голосом, переводячи погляд із Жайвірки на Тенар.
Тенар зупинила прядку.
— Один був Спритник, — промовила вона повільно. — А другий — такий собі Чубар. А той, кого поранили, звався Хек. — Тенар не зводила очей з обличчя дівчинки. Бачила, як червоніє, наливається вогнем шрам на спотвореному обличчі. — Ну, а жінка, яку вони вбили, гадаю, звалася Сенні.
— Сеніні, — прошепотіла мала.
Тенар кивнула.
— Вони убили її на смерть?
Жінка кивнула.
— Пуголовок казав, що вони приходили сюди.
Тенар знову ствердно кивнула.
Дівчинка обвела поглядом кімнату, достоту так, як перед тим її оглядали Тенар і Жайвірка. Її ковзаючий по стінах погляд був сповнений болем і осудом.
— Ви їх уб'єте?
— Їх можуть засудити до шибениці.
— Тобто на смерть?
— На смерть.
Терру якось байдужно кивнула і вийшла на подвір'я, до "жайворенят", котрі гралися біля колодязя.
І Тенар, і Жайвірка — обидві мовчки повернулися до роботи. Мовчки сиділи біля вогнища — пряли і церували.
Нарешті після довгої паузи озвалася Жайвірка:
— А що сталося з тим чолов'ягою, з пастухом, який ішов за ними назирці? Яструб, ти казала, його звати?
— Він спить отам, — Тенар кивнула в бік задньої частини будинку.
— Ага, — промовила Жайвірка.
Дзижчала прядка.
— Ти не подумай, я давно його знаю.
— Ага. Ще коли була там, в Ре-Альбі?
Тенар кивнула. Прядка продовжувала дзижчати.
— Піти за тією трійцею, зчепитися з ними в темряві, маючи тільки вила, — знаєш, на таке не кожен відважився б. Він вже не молодик, еге ж?
— Ні, — відповіла Тенар, а трохи помовчавши, додала: — Він хворів якийсь час, а потім шукав роботу. Тож я відіслала його до Ясновода, нехай, думаю, візьме його. Але старий досі впевнений, що дасть усьому раду сам, та й відіслав Яструба до Джерел, на літні пасовища. Вчора він саме повертався звідти.
— Він, певно, сподівається, що ти залишиш його тут?
— Якщо він захоче, — кивнула Тенар.
* * *
У Дубівці з села завітало ще одне товариство, охоче послухати оповідки Ґої і розповісти про свою участь у великій гонитві за убивцями, а ще — побачити на власні очі ті вила і порівняти їхні зубці з трьома кривавими плямами на пов'язці Хека, щоби знову мати тему для розмов. Тенар полегшено зітхнула, а коли настав вечір, вона покликала Терру додому і зачинила двері.
Уже піднявши руку до засувки, жінка примусила себе забрати її назад, зусиллям волі відвернулась від дверей, залишивши їх незамкненими.
— Яструб у твоїй кімнаті, — повідомила Терру, повернувшись з пивниці, куди ходила за яйцями.
— Я й сама хотіла сказати тобі, що він там... Вибач.
— Я ж його знаю, — сказала Терру, вмиваючись. І коли зайшов Гед — осоловілий і скуйовджений, — вона підійшла до нього, простягнувши рученята.
— Терру, — Гед узяв дівчинку на руки і пригорнув. На мить вона притулилася до нього, тоді відсторонилась.
— Я знаю початок "Створення", — гордо повідомила Терру.
— То, може, заспіваєш мені? — запитавши поглядом у Тенар дозволу, Гед опустився на своє місце біля вогнища.
— Я можу тільки розказати.
Гед кивнув і, зосередившись, приготувався слухати. Дівчинка почала:
Світ з нічого виникає,
Де кінець — там і початок,
Хто це знає?
Доля — це прохід між ними,
Що веде у путь останню.
Першим звідти повернувся
Воротар Сеґой...
Голос дівчинки нагадував шкрябання дротяної щітки, шарудіння сухого листя, сичання палаючого вогню. Вона прочитала останній рядок першої строфи: "З піни Ея вознеслася..."
Гед кивнув.
— Добре, — похвалив він.
— Учора перед сном, — сказала Тенар. — Вона вивчила її вчора перед сном. А видається, що це було рік тому.
— Я можу вивчити ще, — сказала Терру.
— І вивчиш, — підбадьорив Гед.
— А тепер, будь ласка, дочисть гарбуз, — попросила Тенар, і Терру слухняно повернулася до роботи.
— А мені що робити? — запитав Гед.
Тенар поглянула на нього.
— Налий в чайник води і підігрій.
Гед кивнув і, взявши чайник, пішов до помпи.
Вони приготували вечерю, поїли і прибрали зі столу.
— А розкажи-но "Створення", доки знаєш, — попросив Гед Терру вже біля вогню, — а потім ми самі продовжимо.
І дівчинка розповіла другу строфу — вперше з ним, вдруге — з Тенар, і втретє — сама.
— А тепер — спати, — скомандувала Тенар.
— Ти ще не розповіла Яструбові про Короля.
— Ти йому сама розкажеш, — мовила Тенар, здивована хитрістю Терру, яка хотіла протягнути час.
Дівчинка обернулася до Геда. Її обличчя, і пошрамоване, і неушкоджене, видюще та невидюще, зосередилося і почервоніло.
— Король приплив на кораблі. У нього був меч. Він подарував мені кістяного дельфінчика. Його корабель летів хвилями, але я була хвора, бо до мене доторкнувся Спритник. Але потім до мене доторкнувся Король — і того сліду як не бувало. — Вона показала свою тоненьку ручку. Тенар і собі подивилась на руку. Вона вже й забула про слід від дотику.
— Я хочу колись поплисти туди, де живе Король, — сказала Терру Гедові. Той кивнув. — І я це зроблю, — додала дівчинка. — Ти знайомий із ним?
— Так. Я його знаю. Я довго з ним мандрував.
— Куди?
— Туди, де не сходить сонце і не гаснуть зорі. А потім — назад звідти.
— Ти летів?
Гед скрушно похитав головою.
— Я можу тільки ходити по землі, — пояснив він.
Дівчинка на мить задумалася, потім побажала солодких снів і пішла до своєї кімнати. Тенар пішла за нею. Але сьогодні Терру не хотіла, щоб їй співали на ніч колискову.
— Я можу співати в темряві "Створення", — заявила вона. — Обидва куплети.
Повернувшись на кухню, Тенар вмостилася біля вогнища навпроти Геда.
— Як вона змінюється! — сказала жінка. — Я не встигаю за Терру. Я вже застара, щоби займатись вихованням дітей. А вона... Вона слухається мене, але тільки тому, що хоче цього.
— Це — єдине виправдання послухові,
