Подружжя мимоволі - Олена Гуйда

– Розлучення не змусить на себе довго чекати! Впевнений, що терпіти мені тебе доведеться не так уже й довго!

– Ти нестерпний! – я різко підняла погляд і готова була стерти цей самовдоволений пихатий вираз з його обличчя. – Взагалі це через твою перебірливість ми тут опинились! Спочатку ти без доказів звинувачуєш мою сім'ю у всіх гріхах, а тепер через тебе я ніколи не зможу бути з тим, кого покохаю. Хам. Егоїст. І вискочка. Ненавиджу!

– Сказала козулька, яка тільки й знає, як діяти на нерви! І повір це почуття взаємне та всеосяжно! – так само посміхаючись, як кровожерливе чудовисько, сказав Раш. – І щодо звинувачень, я все одно знайду докази. Твого батька буде покарано, рано чи пізно!

Ах ось як! Значить війна?! Я з усього маху припечатала йому підбором, наступивши на ногу. Посмішка Раша стала вже зовсім неприродною. Можна сказати вимученою. І в цей момент мелодія стала тихішою, і я відчула шкірою, що за нами весь цей час спостерігали півтори сотні пар очей.

– Яка пристрасть! Яка експресія! – захоплювалася лієра Хеймар, плескаючи в долоні. До неї приєдналася моя мама.

– Цілуйтеся! – скрикнула моя мати, і я ледве втрималася, щоб не вилаятися.

Раш скривився, але все ж таки притягнув мене до себе і, за мить, мене обпекло його диханням. Губи грубо, майже болісно вп'ялися в мої. Наче він не поцілував, а вкусив. І так само швидко відсторонився, нагородивши мене повним неприязні поглядом.

Якщо так і далі триватиме, то наш шлюб закінчиться набагато раніше, ніж за три місяці. І причиною буде явно не розлучення! Потрібно терміново з цим щось робити... Потрібно довести йому, що... що мій батько не винний у загибелі його батька. Не терпітиму бездоказових звинувачень!

Але спочатку... спершу необхідно хоч спробувати укласти перемир'я!

Урочистість, присвячена одруженню, тривала, здавалося, цілу вічність. Від нескінченної черги танців і поцілунків напоказ паморочилося в голові і підкошувалися ноги. Хоча, звичайно ж, найбільше нервувало обличчя чоловіка з фальшивою усмішкою та холодним поглядом, сповненим презирства.

Але варто було тільки вечорові закінчитися, як я зрозуміла, що все найнеприємніше ще попереду. Шлях у новий дім свого чоловіка в компанії матері. Матері, яка раптово вирішила мене порадувати розмовою про першу близькість з чоловіком.

– Шейлі, ти вже доросла дівчинка, – мати зашепотіла мені на вухо, варто було тільки нашому екіпажу рушити з місця. – Чиста, непорочна і не уявляєш, що на тебе чекає! Ох, я сама пам'ятаю це почуття!

– Мам, припини, будь ласка, – я зашепотіла, кинувши швидкий погляд на батька, що сидів навпроти.

Його погляд був спрямований кудись у далечінь. Задумливий, зосереджений. Він явно не чув настанов матері, ніби був десь далеко...

– Ти просто боїшся, – мати, звичайно ж, і не подумала припиняти. – Це нормально. Усі бояться! Але я навчу тебе, як зробити свого чоловіка щасливим.

– Мам, ти дуже запізнилася зі своїми розмовами, – я відчувала, що зараз просто вибухну. – Дівчатка в академії присвячували темі близькості з чоловіком набагато більше часу, ніж ти зараз!

– Ти непоправна! – мати підібгала губи. – Роби все, як він скаже! Тепер він головний у твоїй родині. Його слово закон. І постарайся не зганьбити нас!

Подальший шлях ми, слава всім богам, їхали мовчки.

І все ж думка про те, що попереду чекала шлюбна ніч, не давала спокою. Раш навряд чи торкнеться мене хоч пальцем. Весь його вигляд просто кричав, наскільки його не влаштовує моя присутність в його житті. І це не в його інтересах. Адже спадкоємець від мене йому не потрібний. Але раптом... раптом він вирішить принизити мене таким чином? Забрати честь, яка насправді вже належить йому. І я не маю права відмовити. Адже в такому разі я дам йому привід засумніватися в чистоті. А йому тільки дай привід засумніватися. І принизити. Розтопче і оком не змигне!

Адже для нього я дочка вбивці. Він не міг прийняти той факт, що це не так! Що всі його звинувачення хибні! П'ять років минуло. А наче ціле життя!

Одна подія, яка розділила життя на до і після.

Що тоді сталося, одним богам відомо. Того року я навчалася в академії і про подію дізналася з листа матері, а потім... Потім почалися косі погляди викладачів, плітки серед однокурсниць... А повернувшись додому, я застала лише руїни минулого життя.

Все, що мені потрібно – зрозуміти, що сталося п'ять років тому. Потрібно поговорити з батьком, знайти якийсь доказ, який переконає Раша, що його домисли не вірні. Я не терпітиму тавро дочки вбивці!

Екіпаж сіпнувся і завмер навпроти величезного будинку з білого каменю. Величезного розкішного будинку, який, звичайно, належав моєму чоловікові.

Батько допоміг мені вибратися, не заплутавшись у сотні спідниць, а потім підвів до Тайраша, на обличчі якого навіть крізь посмішку читалася гостра ворожість.

– Благословляю ваш союз, діти мої, – голос батька, здавалося, здригнувся, але за мить він продовжив. – Процвітання та благополуччя вашій родині.

І ось моя долоня вже затиснута рукою чоловіка як лещатами.

– Дякую, – не дуже щасливий молодий коротко кивнув і повів мене до мого нового дому.