Подружжя мимоволі - Олена Гуйда

– Я напишу листа Володарю з проханням переглянути цю волю, – я заговорила, намагаючись триматися впевнено.

– Що ти несеш?! Вона хоче зганьбити нас, Берте! Хоче позбавити всього! – мати, що металася по кімнаті, завмерла і потрясла посланням, яке з'явилося в нашому будинку десять хвилин тому. – Їй підібрали найкращого чоловіка, спадкоємця одного з найдавніших домів вогняного дракона, заможного, шляхетного, відповідального, чесного... А ця погань мала!

– Сядь, Медлін! – Батько скомандував глухо, але мати відразу завмерла і опустилася на диван підібгавши губи, і готова спопелити мене поглядом. Повітря в кабінеті батька від напруги можна було різати ножем. Здавалося, одна іскра і все злетить у повітря.

Стиснула руки в кулаках і підняла підборіддя витримуючи погляд батька. Шляхетний? Відповідальний? Чесний? Він завжди був самозакоханим і зарозумілим вискочкою. Вискочкою, яка звинувачувала нашу сім'ю у всіх гріхах. Через яке п'ять років тому все життя перевернулося в один момент...

– Найкращий чоловік?! Мабуть, ти говориш про якогось іншого Тайраша Хеймара! Знаєш, мамо, я краще вийшла б заміж за гобліна з боліт! Тобі нагадати, хто винен у тому, що батько втратив роботу? Через цей скандал, який він підняв...

– Мовчати! – Батько гаркнув і в його голосі почувся драконячий рик. – Не кажи того, про що не знаєш! Раш ні до чого! До того ж цей шлюб може налагодити взаємини між нашими сім'ями. І закрили цю тему! У будь-якому випадку, у тебе немає вибору.

– Це не справедливо! – я хитнула головою. – Це він до віку зрілості не встиг обзавестися дружиною! Чому саме я маю бути його парою?!

– Ти й сама знаєш відповідь на своє запитання, – батько підвівся зі свого місця, підійшов зовсім близько і поклав долоню мені на плече. –  Тому, що Рашу потрібний сильний спадкоємець. А ти сильна пара. Шейлін, ти ж бачиш, що відбувається довкола. Бачиш, що сталося з родом Терріш? Або з Рандар'єр...

Так просто. Йому потрібний спадкоємець. Від мене. Потрібна моя сила, моя магія. Щоб не закінчити як Терріші...

– Але я ще не досягла віку зрілості! Мені не обов'язково виходити заміж саме зараз! У мене ще є час...

Мати застережливо закашлялася, але промовчала, всім своїм виглядом показуючи, як сильно я розчарувала її.

– У тебе більше немає часу, Шейлі, – зітхнув батько і заговорив уже з теплотою в голосі. – Я був би радий, якби ти могла відмовитись, якби була надія на те, що в тебе з'являться крила...

І цей його тон був навіть гірший за крики та істерики матері. Бив у саме серце.

– Але я не можу. Я зрозуміла. Я ж безкрила. Я не маю права голосу. Добре, – я втягнула повітря і випалила. – А правило, трьох місяців?

У наші дні шлюб можна розірвати, це точно знала. Щоправда, оскаржити рішення жерців можна лише за дев'яносто днів. Якщо небеса не подарують парі дитини. Звичайно, цим правом користувалися вкрай рідко, але можливість стати вільною у мене все ж таки була!

Безвихідних ситуацій немає. Просто вихід потрібно шукати там, де й вхід!

– Навіть не думай про розлучення! – Мати підскочила, її ніздрі роздулись, щоки впали. – Це ганьба! Яка ганьба!

– Медлін, – батько прошипів і мати знову замовкла, подавившись словами, а він продовжив. – Після розлучення ти більше не зможеш пов'язати свою долю ні з ким іншим. Ти це розумієш?

– Розумію, – стиснула руки в кулаках і вперто хитнула головою. – Але краще прожити все життя на самоті, ніж терпіти поруч дракона, що приносить одні біди!