Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова
— Плотські страсті висушують мозок, — говорив на старості Давид Алеві, і це повчання цілком могли б, перевівши з івриту на латинь, вивісити католики біля входу в недавно відкриту колегію єзуїтів.
Сабатіанці пропонували інше. Те, що почалося в єврейських громадах багатьох міст Галичини й Поділля в 70-і роки, по суті, виявилося першою сексуальною революцією, що змусила по-новому глянути на стосунки чоловіка й жінки, побачити в них не тільки земне, але й містичне.
Шабтай Цві говорив, що каббалісту неможливо пізнати світ, не пізнавши жінки, тому що івритське дієслово «ладаат» означало і перше, і друге. Але, позаяк це стосувалося тільки євреїв, народу замкненого й загадкового, то ви, зрозуміло, вважаєте, начебто ця революція відбулася на 300 років пізніше, у студентських гуртожитках Парижа й американських кампусах, а не в межах Жидівської брамки Львова.
Красиво написано про любов в «Шир-Ха ширим», «Пісні пісень», приписуваної пану Шломо, що полюбив руду Шуламіт, обпалену палким ізраїльським сонцем у виноградниках. Поставили брати її стерегти грона, що дозрівають, але замість цього Шуламіт приходила, натершись трояндовою олією, до коханого. Ягоди склювали птахи. Шуламіт померла в нього на руках. «Цілуй мене цілуваннями пекучими», читає Мендель «Шир-Ха ширим», і щоки в нього пашать.
Рік за роком його вчив батько, що не про пристрасть ця поема, а про союз єврейського народу, зображеного в образі красуні Шуламіт, з Б-жественною мудрістю, представленою найрозумнішим з усіх царів минулого, Шломо.
І всі слова в «Шир-Ха ширим» слід тлумачити каббалістично. Інша там любов, інша…
Однак Мендель не міг з цим погодитися. Саме про ту любов, плотську, йому хотілося знати, а зовсім не про трактовану езотерично. Грішно, аж до спалення цілих міст, любили давні євреї. Сварилися з фараонами, йшли в добровільне рабство, терпіли пекельні муки, міркував увечері Мендель Коен, і все через кохання. Навіть Ізраїль загублений моїми предками тому, що царі потурали дружинам-язичницям. Але чому тепер ми стали такими похмурими аскетами? Чому боїмося кохати?
Леві сказав юнакові, що любов змінює світ, і його брат це чудово знав. Шабтай Цві був призначений у чоловіки польській єврейці Сарі ще на небесах, до народження. У Каїрі, де Шабтай жив у будинку багатого купця Йосипа Рафаеля Челебі, один мандрівник розповів, начебто зустрів в Італії, у Ліворно, дивну єврейську волоцюжку. Вона не скидалася на жебрачку, добре, навіть зі смаком одягалася, не просила грошей, а перебиралася з одного місця в інше, немов когось розшукувала. Сара говорила, що вирушила в далеку подорож, щоб зустрітися там зі своїм нареченим, євреєм з Осяйної Порти. Іноді волоцюжка геть заговорюється, сміявся мандрівник, запевняючи, начебто їй призначено стати дружиною Машіаха!
Дійсно, два роки тому, коли Шабтай побував у Ліворно, він відчував якусь незрозумілу тривогу. Мав передчуття, що в Ліворно хтось на нього чекає, і ця зустріч вплине на все його подальше життя. «Вона поруч, я знаю», — запевняв мене Шабті, — каявся Леві згодом, — а я кепкував над ним…
Тоді Сара з Шабтаєм трохи розминулись, але доля з’єднала їх знову.
Шабтай вилаяв мандрівника за те, що не повірив дівчині, негайно надіслав лист у Ліворно із проханням доставити Сару до нього в Каїр, додавши чималу суму грошей.
Лист йшов довго, морем, корабель, на якому плив його емісар, ледь не розбився об скелі, і прибув до єврейської громади Ліворно саме в той день, коли Сара збиралася їхати.
Незадовго до того жителі Ліворно закидали Сару грудками болота, прозиваючи блудницею, а добропорядні єврейки збирались вже вимазати її дьогтем й виваляти в пір’ї. Чому до гарної, з очима, що сяяли лагідним світлом, чорнобрової Сари, пристав цей бруд, чому її прийняли за повію, колишня вихованка монастиря не розуміла. Може, винні її чарівне личко й витончена фігурка, та ще ці спокусливі родимки? А може, люди просто заздрять Сариній свободі: незаміжні єврейки рідко отримували право подорожувати самі, хіба що доньки дуже багатих купців, і це викликало підозру.
Сара вже складала свій нехитрий скарб у вузол, коли до неї прийшли староста синагоги, рабин із дружиною, два шановані євреї Ліворно, і показали цей лист. Сара з трепетом читала його, не вірячи своїм очам. Вона ледь не зомліла, але знайшла сили вимовити: так, я наречена Машіаха, попливу до нього в Каїр! От які справи діються заради любові, Менделю, — завершив свою розповідь Леві Михаель Цві. — А ти сумніваєшся, бачу…
Ну, нічого, дрібка сумнівів ще нікому не зашкодила. Настав час обіймати, минула пора, коли всі ми ухилялися від обіймів.
— А що трапилося з Сарою потім? — запитав Мендель у Леві. Той зітхнув і продовжив: євреї Ліворно дуже здивувалися, що Шабтай Цві, відомий своїм аскетизмом, почув про напівбожевільну й зіпсовану, на їхній погляд, дівку. Але відмовити в цім проханні не посміли. Староста синагоги віддав Сарі гроші, і вона того ж дня сіла на невеликий корабель, що відпливав у Каїр.
Тоді ще Шабтай не відправляв до екзотичних берегів свої кораблі, чиї вітрила були із шовку, вишиті назвами 12 колін, а команда говорила тільки на івриті. Тому Сара плила на звичайному торговельному судні, з вантажем північних товарів, у різноплемінному оточенні.
