Проклята - Наталка Смеречинська

Мабуть, вперше я пожаліла, що не володію акторським мистецтвом і не змогла б як слід розіграти умираючу, щоб відволікти панянку і, Господи прости, поцупити артефакт. Але від одної тільки думки знову торкнутися ікони мене вкотре не слабенько пересмикнула. 

- Знову погано? - цей жест привернув увагу Влада і хлопець стурбовано заглянув мені в обличчя.

- Все добре, я...

Договорити мені не дали оскільки Владик підхопив мене на руки при всьому чесному народі і явно збирався таким чином донести до вулиці. 

- Не треба! Я сама можу! - спробувала заперечити, розуміючи, що безбожно червонію.

- Залиш! Хочеш ще однієї вистави для цих пірань? - спокійно відповів хлопець, киваючи на нахабну тітку, її тихого чоловіка і ще кілька туристів, що зібралися в залі і з цікавістю спостерігали за розвитком подій. 

"Добре" - подумала я розслабляючись наскільки можливо в такій ситуації - "Не будемо дарувати невдячній публіці ще один привід побазікати"

Але привід публіка знайшла й сама. Коли Владислав виносив мене з зали в спину нам полетіло.

- От безсоромні! А я тобі казала Толік, шо вона наркоманка. А ти мені "погано стало, погано стало, не чіпай.."

Я не витримала і визирнула з-за плеча Влада кинувши гнівний погляд на нахабну тітку, що з таким смаком приписувала зараз мені всі гріхи на світі.

" От би ти закрила свого чорного рота" - подумки побажала туристці і наче у відповідь мені прозвучало гучне:

- Ік! Та .. ік.. що.. ік.. ж це ...ік... таке ... ік!

Далі ми вже не слухали, покинувши зал і вийшли на вулицю.