Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Убив моїх батьків, - невиразно підтвердив Гаррі.

- Але ж він пропав, - нетерпляче заперечив дядько Вернон, анітрохи не переймаючись тим, що вбивство Гарріних батьків могло бути для хлопця болючою темою. - Так нам сказав той велетенський бурмило. Він десь зник.

- А тепер повернувся, - важко зітхнув Гаррі.

Було дуже дивно стояти у бездоганно чистій кухні тітки Петунії, обладнаній найновішими моделями холодильника й широкоекранного телевізора, і спокійно розповідати дядькові Вернону про Лорда Волдеморта. Поява дементорів у Літл-Вінґіні ніби зруйнувала велику невидиму стіну, що відділяла цілком немагічний світ Прівіт-драйву від решти світу. Обидві сторони життя Гаррі перемішалися між собою і все перевернулося догори дриґом. Дурслі розпитували про магічний світ, а місіс Фіґ знала Албуса Дамблдора. Дементори нишпорили у Літл-Вінґіні, а Гаррі, можливо, вже ніколи не повернеться у Гоґвортс. Біль у голові посилився.

- Повернувся? - прошепотіла тітка Петунія.

Вона подивилася на Гаррі так, як ніколи досі. Зненацька вперше в житті Гаррі усвідомив, що тітка Петунія - сестра його матері. Він не знав, чому ця думка так вразила його саме цієї миті. Він лише збагнув, що в цій кімнаті не він один розуміє, що може означати повернення Лорда Волдеморта. Тітка Петунія ще ніколи так на нього не дивилася, її великі прозорі очі (зовсім інакші, ніж у сестри) не звузилися неприязно чи сердито, а були широко розплющені, і з них проглядав страх. Усе Гарріне життя тітка Петунія вперто вдавала, що не існує ні чарів, ні іншого світу, крім того, в якому жила вона з дядьком Верноном, а тепер усе це валилося на очах.

- Так, - відповів Гаррі, звертаючись лише до тітки Петунії. - Він повернувся місяць тому. Я його бачив.

Її руки намацали тілисті плечі Дадді, досі вбраного у шкіряну куртку, й ухопилися за них.

- Чекай, - мовив дядько Вернон, поглядаючи то на Гаррі, то на свою дружину. Його приголомшило і стурбувало нечуване порозуміння, що раптом виникло між ними. - Чекай. Ти кажеш, що цей Лорд Вол-як-його-там повернувся.

- Так.

- Той, що вбив твоїх батьків.

- Так.

- І тепер він насилає на тебе дуренторів?

- Та наче так, - підтвердив Гаррі.

- Ясно, - сказав дядько Вернон, переводячи погляд з поблідлої дружини на Гаррі й підтягуючи штани. Здавалося, він надувався, а його велике бурякове обличчя пухло просто у Гаррі на очах. - Що ж, хай буде, як буде, - рішуче заявив він, а його сорочка мало не луснула, так він роздувся, - геть з мого дому!

- Що? - перепитав Гаррі.

- Ти ж чув - ГЕТЬ! - заревів дядько Вернон так, що Дадлі й тітка Петунія аж підстрибнули. - ГЕТЬ! ГЕТЬ! Давно треба було тебе вигнати! Сови літають сюди, мов на курорт, пудинги вибухають, піввітальні зруйновано, у Дадлі виріс хвіст, Мардж під стелею, та ще той летючий «Форд-Англія» - ГЕТЬ! ГЕТЬ! Кінець! Годі з нас! Ти тут не сидітимеш, якщо тебе шукає якийсь маніяк, не піддаватимеш небезпеці моїх дружину й сина, і не будеш втягувати нас у біду. Якщо ти такий, як твої нікчемні батьки, то з мене досить! ГЕТЬ!

Гаррі закляк на місці. Лівою рукою він стискав зіжмакані листи з міністерства, від містера Візлі та від Сіріуса. «Не виходь з будинку, хоч би там що. НЕ ПОКИДАЙ БУДИНКУ ТІТКИ Й ДЯДЬКА».

- Ти мене чув! - кричав дядько Вернон, схилившись і наблизивши своє огрядне бурякове лице так близько до Гарріного, що на того аж бризкала слина. - Вимітайся! Ти ж сам хотів піти півгодини тому! Цілком тебе підтримую! Забирайся і ніколи більше не брудни нашого порога! Я взагалі не розумію, нащо ми тебе утримували, Мардж мала рацію - тобі дорога в сиротинець. Ми були занадто м'які з тобою, гадали, що вичавимо усе це з тебе, гадали, що зробимо тебе нормальним, але ти прогнив наскрізь, і з мене вже досить... сови!

П'ята сова стрімко вилетіла з димоходу, бухнулась об підлогу і, голосно ухкаючи, знову злетіла в повітря. Гаррі підняв руку, щоб схопити листа в червоному конверті, проте сова шугонула над його головою просто на тітку Петунію, яка, затуливши лице руками, закричала й відступила назад. Сова жбурнула їй на голову червоний конверт, розвернулась і зникла в димоході.

Гаррі кинувся, щоб підняти листа, але тітка Петунія його випередила.

- Беріть, якщо хочете, - сказав Гаррі, - я однак почую, що там. Бо це ревун.

- Викинь листа, Петуніє! - заволав дядько Вернон. - Не торкайся, це може бути небезпечно!

- Листа прислали мені, - тремтячим голосом витиснула з себе тітка Петунія. - Мені, Верноне, дивись! «Місіс Петунії Дурслі, кухня, будинок номер чотири, Прівіт-драйв...»

Вона перелякано затамувала подих. З червоного конверта заклубився дим.

- Відкрийте листа! - крикнув Гаррі. - Негайно! Це все одно станеться!

- Ні.

Рука тітки Петунії тремтіла. Вона перелякано роззирнулася по кухні, ніби шукала шляху до втечі, але було пізно - конверт спалахнув. Тітка Петунія заверещала й випустила його з рук.

Пронизливий голос, що лунав з палаючого листа, заполонив кухню, відлунюючи від стін:

- Петуніє, пам'ятай моє останнє...

Здавалося, тітка Петунія зараз зомліє. Вона впала в крісло біля Дадлі, затуливши лице руками.

Рештки листа безшумно зотлівали на попіл.

- Що це таке? - захрипло спитав дядько Вернон. - Що?.. Я не... Петуніє?

Тітка Петунія не відповіла. Дадлі, роззявивши рота, дурнувато втупився очима в маму. Тиша ставала нестерпною. Розгублений Гаррі дивився на тітку, а його голова розколювалася від болю.

- Петуніє, люба? - боязко мовив дядько Вернон. - П-пе-пе-туніє?

Петунія підвела голову. Вона досі тремтіла. Ковтнула слину.

- Хлопець... хлопець повинен залишитися, Верноне, - ледь чутно проказала вона.

- Щ-що?

- Він залишиться, - повторила вона, не дивлячись на Гаррі. Потім знову встала.

- Він... але ж, Петуніє...

- Якщо ми його виженемо, сусіди почнуть пліткувати, - сказала вона. Тітка, хоч і досі бліда, знову заговорила так, як завжди - жваво і різко. - Задаватимуть дурні питання, захочуть знати, де він дівся. Мусимо його залишити.

Дядько Вернон здувався, мов стара шина.

- Але Петуніє, люба...

Тітка Петунія не звертала на нього уваги. Вона повернулася до Гаррі.

- Сидітимеш у