Іскрані.Та, що прийшла із-за грані. - Айрін Єн Шанті

Зараз я жадібно пила кожне його слово, рух, жест. Я сумувала. Ви скажете, що так не буває, і я схильна з цим погодиться. Зі мною теж так не бувало. До нього. Ні, я не романтична дурочка, яка розтікається калюжею біля ніг того хто перший посміхнувся. Це як персонаж цікавої книги або фільму: його образ створений так, що ти просто не можеш залишитися байдужим. Зазвичай, через деякий час тебе відпускає це відчуття досконалості. Зазвичай і мене відпускало.… Але, щось в ньому є таке, що змушує тебе знову-знову повертатися до нього.

Ось зараз маючи можливість бачити його і чути, я вбирала все що могла. І Ви знову скажете, що це нерозумно – чіплятися за не реальне, вигадане. Так, я схильна з Вами погодитись. Але іноді « Homo sapiens » буває таким тільки на сторінках енциклопедій.

Поки я була зайнята розміркуваннями, чоловік за стіною повільно підійшов до столу, на ходу розстібаючи і знімаючи сюртук військової форми. Весь його образ говорив про те, що ця людина має відношення до силових структур. Вузькі, облягаючі штани, мені здалося зі шкіри, сюртук спереду до пояса брюк, а ззаду майже до коліна. Сріблясті візерунками і гудзики робили образ, діловим і в той же час яким - то урочистим. Таку форму, напевно, надягають на рядовий доповідь перед начальством. Весь образ доповнювали високі шкіряні чоботи. Три верхні гудзики чорної сорочки були розстебнуті, а рукава підвернуті. Він стояв біля столу, стискаючи кулаки і свердлив поглядом сувій на столі. Я завмерла разом з ним.

- Так, щоб тебе! Жив же спокійно, без всяких там безглуздих прогнозів! Так, ні ж - попало зв'язатися з оракулом! І тепер, я повинен сидіти і чекати, як якась тварюка із-за грані стане ... Що? Моєю парою? Так, краще приб'ю її відразу, як і всіх тварюк! – скрикнув чоловік і несподівано для мене, жбурнув сувій в стіну через всю кімнату. Якраз там, де стояла я. Звичайно, я розуміла, що крізь стіну він не пролетить, але все одно інстинктивно пригнулась. Сувій впав на підлогу біля самої стіни, і сургучна печатка раскрошилась. Так що тепер сувій був напівзакритий. І, звичайно ж, мені як допитливій людині, стало цікаво - що в ньому написано? Я звичайно в курсі, що чужі листи читати не гарно, але мені, ж не доведеться дивитися в очі цієї людини. Він там, я тут.… Так, що з почуттям сорому я виживу, а ось від непогашеної цікавості цілком можливо зачахнути. А тим часом чоловік зник за однією непомітною дверцею, яка була швидше висувною панеллю.

Я сіла на підлогу біля стіни і зосереджено поглядала на сувій, як нібито від мого погляду він міг повністю розкритися. У мене аж пальці зачесалися, так хотілося його розкрити.

- Що ж в цьому сувої? Що тебе так збентежило і вибило зі звичної колії? – задавала я питання знаючи, що можливо, на них я не отримаю відповіді.

Невідомо скільки я так просиділа, але повернулася в реальність від звуку дверей, що відкриваються. До кімнати увійшов все той же помічник його світлості в супроводі молодого хлопчини років п'ятнадцяти. Попереду себе хлоп'я штовхав столик на коліщатках. Він був весь заставлений різноманітними тарілочками.

- Сервіруй, цей столик біля стіни. Давай тільки швидше! Потрібно встигнути до того моменту як Його світлість вийде з ванної. А, то можемо потрапити під руку. Не будемо йому зайвий раз муляти очі. Він тепер сьогодні не в дусі! – сказав помічник Саймон.

Молодий хлопчина спішно підійшов до столика і спірно почав накривати на стіл.

Серветка, сервірувальна тарілка, закусочна тарілка, вилка і ніж, два келихи. Потім різні тарілочки зі стравами, і одна велика накрита кришкою. На край столу поставив глечик з водою і графин, за зовнішнім виглядом темне вино.

Хлопець оглянув всі швидким поглядом, помітивши сувій на підлозі, сказав:

- Пане Саймон, тут на підлозі сувій лежить, може його підняти?

Саймон підійшов, і вже було нахилився підняти документ, як зрозумів, що це той самий сувій від оракула. Мельком озирнувся на стіл, похитав головою і важко зітхнувши, дав знак хлопцеві йти.

-Ні, Дейв. Не варто. Його світлості видніше, де повинні лежати важливі документи. Це його справи, а справи панів ми не обговорюємо, пам'ятаєш?

Хлопець кивнув головою, поспішив покинути спальню.

- Що ж ти твориш синку? Що так вибило тебе з рівноваги? – зітхнувши, Саймон вийшов з кімнати слідом за хлопцем.

Кілька хвилин по тому з ванної вийшов Нейтан, обмотаний лише великим білим рушником, що в контрасті з його смаглявим і натренованим тілом, створювало вельми смачну картинку. І вона, ця сама картинка, породжувала в голові нові не менш смачні образи.

- Ну, хіба можна бути таким красивим? І як тепер дивитися, на простих смертних чоловіків? Вони ж і поруч не стояли з цим красенем – подумала я – Ех, підбери слину Аріна. Тобі тут точно нічого не світить і не обломиться.

Тим часом цей екземпляр вже встиг сходити в сусідню кімнату і одягнутися. І виглядав він не менше шикарно: тонкі атласні штани і халат, підв'язаний широким білим поясом. Вбрання було темно-синім з білими візерунками з боків. Волосся він встиг заплести в косу та перев'язати її стрічкою.

Він неспішно підійшов до столу, і стомлено опустився в крісло. Байдуже подивившись на їжу, налив собі в келих вино. Пригубивши з келиха, він відкинувся на спинку крісла і його погляд знову впав на нещасливий сувій. І мабуть від надлишку емоцій, біля його ніг з'явилася темрява, що почала стелитися підлогою, та коли вона досягла сувія, він остаточно розкрився. Тепер я змогла прочитати текст: