Свіжі відгуки
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Гість Тетяна
6 червня 2024 20:51
Слава Україні! Яке надзвичайно популярне привітання на сьогоднішній день!
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Гість Тетяна
23 травня 2024 19:17
Дякую за чудову книгу. Залюбки перечитаю ще раз
Моя всупереч - Алекса Адлер
Іванка
11 квітня 2024 13:00
Класний детектив від Мирослава Дочинця. Дякую велике вам за цю книгу
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
James Bond
30 березня 2024 05:22
Замечательная книга!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

Читаємо онлайн Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко
Але… Поза сумнівом, благодать, що зійшла на вашу матір, торкнулась і вас з пані Марікою; інакше просто бути не могло. Ваш дар ніякий не чаклунський, а…

— То який же він?

Іштван розвів руками.

— Ну, навіть не знаю, як його назвати. Хай би які були ваші здібності, ясно, що вони не від диявола.

— А як щодо решти чаклунів?

Іштван насупився. Йому було прикро чути, як син Святої Ілони вперто називає себе чаклуном. З усією можливою твердістю він мовив:

— Ґаздо Стеніславе, ви дуже розчаруєте мене, якщо станете запевняти, буцім ви такий самий, як ті ярмаркові дурисвіти або, боронь Отче, друїди.

— Я не такий, як згадані вами ворожбити, і вже тим більше не такий, як друїди, — відповів Стен майже лагідно. — І моя сестра не така. І наша мати, звичайно ж, була не такою.

— Добре хоч це ви визнаєте, — полегшено зітхнув Іштван. — Прошу, государю, поводьтеся обережніше з такими словами. Адже багато хто бачить вас нашим майбутнім імператором.

„У тім-то й біда, що багато,“ — похмуро подумав Стен. — „Та тільки не ті, від кого це залежить.“

Стен чудово розумів, які примарні його шанси на імператорську корону. По-перше, він був надто молодий, а отже, в разі обрання надовго посів би трон, що ставило під загрозу одну з головних підвалин найвищої державної влади в Імперії — принцип виборності монарха. По-друге, як не крути, а він був чаклуном. А по-третє, незважаючи на вищесказане і завдяки авторитетові матері, він був дуже популярний — не лише в Галосазі, а також у центральних, південних і навіть у східних землях Імперії. На Стенів погляд, у цій популярності було щось ірраціональне, непідвладне лоґічному поясненню: його шанували не як людину і правителя, а радше як живу леґенду, як ходяче диво, як напівбожество — сина канонізованої святої. А чотири роки тому Земельний Сейм обрав Стена воєводою Галосагу, імператорові довелося підтвердити це призначення, і вперше за останні три сторіччя формальні повноваження земельного воєводи, як верховного імперського намісника, набули реальної ваги не лише у військових, а й у цивільних справах.

Гальські князі та жупани мусили рахуватися зі Стеном, оскільки він тішився прихильністю духовенства, мав підтримку з боку помісної шляхти та заможних міщан — тобто, спирався на три головні верстви суспільства. Більшості князів така Стенова популярність була не до вподоби, вони почасти заздрили йому, почасти боялися його впливу, тому видавалося малоймовірним (ба навіть неймовірним!), що на виборах імператора вони віддадуть свої голоси за його кандидатуру. Достойники Імперії нізащо не повторять помилки двадцятирічної давнини, коли вони всадовили на престол старого, немічного, але дуже впливового князя Вишиградського — а тепер його син намертво вхопився за батьківську корону і, схоже, не має наміру віддавати її без бою. Ніколи ще Імперія Західного Краю не була така близька до свого краху…

Стен труснув головою, відганяючи тривожні думки, і повернувся до розмови з Іштваном:

— Отже, ви визнаєте, що бувають різні чаклуни? — І, попереджуючи можливі протести, поквапився додати: — Тільки не треба чіплятися до слів. Погодьмося, що є різні чаклуни — просто шахраї, про яких не варто говорити; далі, всілякі штукарі з тих, кого зазвичай називають чаклунами; ще ґойдельські друїди, що заради здобуття сили поганять власне єство; і, нарешті, такі як я, Маріка та наша матір. Гаразд?

Іштван переступив з ноги на ногу, почухав потилицю і втупив погляд у носки своїх чобіт. З усього було видно, що він почувався вкрай незатишно і радо ухилився б від продовження цієї дражливої розмови.

— А все ж не до смаку мені слово „чаклун“, ґаздо Стеніславе. Від нього за версту тхне нечистю.

— Можна казати „чарівник“… хоча звучить це несерйозно, надто по-дитячому. Тоді вже краще „маг“.

— Маги ті ж самі чаклуни, тільки ібрійською мовою, — зауважив Іштван. — Один чорт — що собака, що хорт.

— То запропонуйте щось інше. Буду вам вдячний.

— Гм… Може, чудотворець?

Стен розсміявся:

— Згляньтесь на мою скромність, капітане! Який з мене чудотворець? Інша річ, що так можна назвати мою матінку, хоча це слово не має жіночого роду. А що ж до мене, Маріки, інших схожих на нас… — Стен говорив недбало, ніби йшлося про найбуденніші речі. Проте всередині він весь зібрався й ретельно зважував кожне слово. — Певна річ, ми маємо деякі здібності, але чудотворцями нас назвати не можна. Аж ніяк.

Між ними запала напружена мовчанка. Після того, як дев’ять років тому княгиня Ілона продемонструвала свою маґічну силу на очах у тисяч людей, підозри у володінні чаклунським хистом звернулися не лише на її дітей, а й на всіх кровних родичів. Одначе розмов на цю тему намагалися уникати. Сама думка про те, що на світі є ще багато таких могутніх чаклунів, лякала простих людей, і більшість з них, не маючи іншого виходу, визнали за краще для власного ж спокою повірити твердженням Церкви, що княгиня одержала свою силу вже після народження, а не успадкувала її від предків…

— Як ви гадаєте, капітане, — витримавши паузу, продовжив свій наступ Стен, — якби я міг вирушити з вами, була б від мене користь у плаванні? Маються на увазі не мої скромні знання морської справи, а мої… інші здібності.

Іштван знову почухав потилицю.

— Ваші здібності, кажете? Ваші надзвичайні здібності, — він особливо наголосив на передостанньому слові. — Якби я знав, у чому вони полягають, то дав би вам конкретну відповідь. Проте я не знаю і не певен, що хочу знати.

— Чому так? — вкрадливо спитався Стен. — Хіба вам не цікаво?

— Навпаки, государю. Від природи я дуже допитливий, бо інакше не пускався б за тридев’ять морів на пошуки шляху в Гіндураш. Проте я вмію вгамовувати свою цікавість, коли вважаю її недоречною. Був би я вашим державним радником, то неодмінно

Відгуки про книгу Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: