Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

„І де вона їх тільки бере?“ — вже вкотре подумав Стен. Подумав суто машинально, за звичкою. Він неодноразово намагався довідатись у сестри, звідки в неї ці парфуми, всілякі креми, помади, мильні приналежності, деяка одіж, а надто взуття. Впродовж останніх двох років Маріка подарувала Стенові кілька пар черевиків — надзвичайно зручних, гарних та міцних. На всі розпитування сестра відповідала, що її постачальник не бажає розкривати джерела своїх надходжень, а сама вона не збирається називати ім’я постачальника, бо тоді втратить свою частку прибутку. Всі знатні та заможні жінки Мишковича знали, що через Маріку можна замовити такі чудові й дивовижні речі, яких більше ніде не знайдеш, і ладні були платити за них шалені гроші. Стен, що був не лише князем, феодальним правителем, а ще й торгівельним магнатом, шанував комерційну таємницю, але побоювався, що той невідомий постачальник міг ошукувати Маріку, граючи на її недосвідченості. Крім того, сестра нехтувала додатковою вигодою, купуючи дещо лише для власного вжитку. Скажімо, найкращими зі своїх парфумів, тими, які називала „шенел“, Маріка навідсіч відмовлялася будь з ким ділитися. Пояснювала, що їх дуже мало, вистачає тільки для неї, одначе Стен підозрював, що річ тут в іншому — вона просто хотіла підкреслити свою особливіть, адже так приємно володіти чимось таким, чого немає ні в кого зі знайомих…

За кілька секунд повз Стена пройшла юна дівчина в ошатній темно-синій сукні. Її розкішне золотаве волосся було дбайливо зібране в невигадливу, але гарну зачіску. Схиливши коліна біля вівтаря, вона поставила свічку перед іконою матері, потім підвелася й сіла на лаву поруч із братом. Її тонкі пальці легенько доторкнулися до його руки.

— У порту мені сказали, що ти тут, — мовила вона не голосно, але й не пошепки.

Стен ніжно стиснув м’яку теплу долоню сестри. Якщо їхня мати, княгиня Ілона, за словами священників, стала янголом на небі, то Маріка, поза сумнівом, була янголом земним — хоча й мала аж ніяк не янгольську вдачу. Струнка тендітна білявка з досконало правильними і водночас лагідними рисами обличчя та невинними очима кольору весняного неба, Маріка разюче відрізнялася від Стена — смаглявого кароокого шатена, високого, міцної статури, далеко не красеня, хай і по-чоловічому привабливого. Дивлячись на них, стороння людина нізащо не здогадалася б, що вони рідні брат і сестра.

За попередніх часів злі язики пліткували, що Маріка не донька князя Всевлада, але жодних доказів не наводили, ґрунтуючись лише на туманних підозрах про подружню невірність княгині. Зараз про це воліли не говорити, а коли й згадували, то вкрай обережно, побоюючись звинувачень у блюзнірстві. Сам Стен намагався не думати про таку можливість, але в будь-якому разі він твердо знав одне: що б там не було, його ставлення до Маріки від цього нітрохи не зміниться, він завжди любитиме її понад усе…

— Сьогодні зустрічаєшся з Флавіаном? — запитала Маріка.

— Так, — здивовано відповів Стен. — А як ти дізналася?

— Просто здогадалася. Адже це очевидно — раз імператор помер, то Флавіан не забариться знову на тебе натиснути.

— Авжеж, не забариться, — підтвердив Стен, спохмурнівши.

Ні брат, ні сестра не почували ні найменшої незручності, розмовляючи тут про справи. Зрештою, це була каплиця їхньої матері, можна сказати, їхня родинна територія. Тут їм було спокійно й затишно, а святість цього місця спонукала до глибшого аналізу своїх думок, намірів та поривань, мимоволі змушувала зважувати кожне слово.

— Стене, — після короткої паузи озвалася Маріка. — Здається, я ще не готова до заміжжя.

— Тобі вже шістнадцять, — зауважив він.

— Хіба це багато?

— Саме на порі. Більшість твоїх ровесниць уже мають чоловіків.

— А я ще не готова, — не поступалася сестра. — Краще зачекати.

Стен стиха зітхнув. Останнім часом Маріка дедалі відвертіше демонструвала своє небажання виходити заміж, і це дуже непокоїло його. Ні, він зовсім не прагнув чимшвидше спекатися сестри, якраз навпаки — йому й самому не надто кортіло відпускати її. Але Стен боявся, що Маріка могла закохатися в когось із місцевих; і не просто закохатися, а й зайти значно далі, ніж це дозволено порядній дівчині. Проте він навіть у гадці не мав вистежувати сестру, бо розумів, що цим лише погіршить ситуацію, підштовхнувши її до рішучіших дій…

— Рік тому, — стримано мовив Стен, — ти нітрохи не заперечувала проти шлюбу з Флавіаном.

— Не через велику любов до нього. Раніше я думала, а ти всіляко підтримував цю думку, що тобі конче потрібен шлюбний союз із Ібрією для здобуття корони Галосагу. Проте згодом я побачила, що Флавіан і так зацікавлений зробити тебе королем. Він хоче цього навіть більше, ніж ти сам.

Стен не міг не погодитися з сестрою:

— Все це правда, але ти маєш зрозуміти…

— А тепер, — провадила Маріка, не зважаючи на його слова, — зі смертю імператора тобі взагалі не знадобиться стороння підтримка. Поки Чеслав каламутитиме воду, ти зможеш утвердити свою владу над Галосагом, і ніхто не стане тобі на заваді.

— Я ще не вирішив, як мені вчинити, — сказав Стен.

Маріка знизала плечима.

— А що тут вирішувати? Тут я цілком згодна з Флавіаном — твоє місце на троні Галосагу. Чи ти хочеш позмагатися за імператорський престол?

— Подивимося, — відповів Стен невизначено. — І якщо я так вирішу, до Златовара ти поїдеш зі мною.

Маріка вмить спохмурніла.

— Не думаю, що це гарна ідея. Передовсім, на мій погляд, тобі нічого робити в Златоварі. А якщо й надумаєш їхати, то буде необачно так довго залишати князівство на дядечка Войчо.

— З князівством нічого не станеться. А наш дядько робитиме те, що йому казатиме Щепан Чірич.

— Все одно, — наполягала Маріка. — Буде надійніше, якщо тебе заступатиму я. Та й мені кортить спробувати себе в ролі правительки. Хай навіть