Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
*
Коли вони під'їжджали до вокзалу Кінґс-Крос, погода за вікном нічим не нагадувала тієї, що стояла у вересні, коли друзі їхали до Гоґвортсу. На небі не було ані хмаринки. Гаррі, Рон та Герміона зуміли зайняти окреме купе. На клітку Левконії знову накинули Ронову мантію, щоб сова нарешті перестала ухкати; Гедвіґа, сховавши голову під крило, дрімала, а на вільному сидінні лежав, скрутившись у клубок, Криволапик, що скидався на велику руду подушку. Тепер, коли потяг віз їх на південь, друзі розмовляли набагато вільніше, ніж цілий тиждень перед цим. Гаррі відчував, що Дамблдорова промова на бенкеті якимось чином його розпружила. Тепер йому вже не так боляче було обговорювати пережите. Свою розмову про те, що придумає Дамблдор, щоб зупинити Волдеморта, вони перервали лише тоді, коли приїхав візочок з їжею.
Повернувшись від візочка і запихаючи гроші в портфель, Герміона вийняла примірник «Щоденного віщуна».
Гаррі зиркнув на газету, непевний, чи хоче він знати, що там написано, але Герміона, помітивши його погляд, спокійно сказала:
- Там нічого немає. Можеш сам подивитися, але там справді нема анічогісінько. Я перевіряю. Аж на другий день після третього завдання з'явилося повідомлення, що ти виграв турнір. А про Седрика навіть не згадують. Жодного слова. Якщо хочеш знати мою думку, то це Фадж примусив їх мовчати.
- Ріту він мовчати не примусить, - сказав Гаррі. - Особливо якщо йдеться про такий сюжет.
- О, Ріта нічого не писала ще з третього завдання, - дивно стриманим тоном сказала Герміона. - До речі, - додала вона і голос її затремтів, - Ріта Скітер довгенько не буде з'являтися в пресі - якщо не захоче, щоб я виказала її таємницю.
- Ти про що? - нашорошив вуха Рон.
- Я з'ясувала, як саме вона підслуховувала приватні розмови, хоч їй і було заборонено з'являтися на території школи, - сказала Герміона.
Гаррі здалося, що всі ці дні Герміоні смертельно хотілося про все їм розповісти, але зі зрозумілих причин вона стримувалася.
- Як вона це робила? - спитав Гаррі.
- Як ти дізналася? - здивовано глянув на неї Рон.
- Власне кажучи, Гаррі, ідею подав мені ти, - сказала Герміона.
- Я? - спантеличено перепитав Гаррі. - А як?
- Підслухування за допомогою жучків, - щасливо мовила Герміона.
- Але ж ти казала, що вони не діють...
- Та не електронних жучків, - перебила його Герміона. - Розумієте... - Герміонин голос затремтів від стримуваного тріумфу, - Ріта Скітер - незареєстрований анімаг. Вона може перетворюватися...
Герміона витягла з портфеля маленьку скляну баночку, заткнуту корком.
- ... на жука.
- Жартуєш, - сказав Рон. - Ти не... Вона не могла...
- Могла, могла, - радісно закивала Герміона, розмахуючи перед ними баночкою.
У ній лежало кілька прутиків та листочків і один величезний жук.
- Та це ніколи... ти жартуєш... - прошепотів Рон, підносячи банку до очей.
- Ні, не жартую, - сяяла Герміона. - Я зловила її на лікарняному підвіконні. Придивіться уважніше - і ви побачите, що візерунок цяточок навколо вусиків - достеменна копія отих її дурнуватих окулярів.
Гаррі придивився - Герміона казала правду. Він теж дещо згадав.
- Тієї ночі, коли ми чули, як Геґрід розповідав мадам Максім про свою маму, на статуї сидів жук!
- Отож бо, - сказала Герміона. - А Віктор витяг з мого волосся жука якраз після того, як ми поговорили біля озера. І, якщо я не помиляюся, Ріта сиділа на підвіконні під час уроку віщування в той день, коли розболівся твій шрам. Вона цілий рік літала по замку в пошуках нових тем.
- А коли ми побачили Мелфоя під деревом... - повільно проказав Рон.
- ...він говорив з нею, тримаючи її в долоні, - закінчила Герміона. - Він усе знав. От як вона брала у слизеринців оті милі невеличкі інтерв'ю. Їх не обходило, що Ріта чинить незаконно, бо їм кортіло розповідати про нас різну гидоту.
Герміона забрала в Рона баночку і посміхнулася до жука, який злісно гудів і бився об скло.
- Я пообіцяла, що випущу її тоді, як повернемося до Лондона, - сказала Герміона. - Розумієте, я наклала на банку незламні чари, тому вона не може трансфігуруватися. Ще я порадила їй цілий рік не користуватися своїм пером. Побачимо, чи зможе вона побороти звичку писати про людей брехливі нісенітниці.
Спокійно всміхаючись, Герміона поклала жука назад у портфель.
Двері купе відчинилися.
- Дуже мудро, Ґрейнджер, - сказав Драко Мелфой.
За ним стояли Креб і Ґойл. Своїми самовдоволеними, пихатими й погрозливими пиками трійця перевершила саму себе.
- Отож, - повільно проказав Мелфой і трохи просунувся в купе, розглядаючи друзів і підло посміхаючись. - Ви спіймали якусь жалюгідну репортерку, і Поттер знову став Дамблдоровим улюбленцем. Карочє, кльово придумано.
Його посмішка стала ще ширша. Креб та Ґойл хитро зазирали в купе.
- Намагаємося, тіпа, про це не думати? - м'яко вимовив Мелфой, обмацуючи очима друзів. - Тіпа, нічого не сталося?
- Вимітайся, - сказав Гаррі.
Після того, як Мелфой шепотівся з Кребом та Ґойлом під час Дамблдорової промови, Гаррі ще з ним не стикався. Він відчув у вухах якесь подзвонювання. Намацав під мантією чарівну паличку.
- Поттер, ти обрав слабшу сторону! Я тебе попереджав! Пам'ятаєш, я тобі казав, щоб ти уважніше вибирав собі компанію? У перший день, у поїзді, коли ми їхали до Гоґвортсу? Я тобі казав, щоб ти не водився з такими нікчемами! - Він кивнув головою на Рона та Герміону. - А тепер пізно, Поттер! Темний Лорд повернувся, і вони загримлять першими! Бруднокровці і любителі маґлів - перші! Хоча, ні - другі... Першим був Діґор...
У купе наче вибухнув цілий ящик феєрверків. Засліплений миготінням заклять, що вистрілювали зусібіч, оглушений тріщанням і бахканням, Гаррі закліпав і глянув на підлогу.
Там лежали непритомні Мелфой, Креб та Ґойл.
Гаррі, Рон і Герміона застосували кілька різних заклять. До того ж, не лише вони.
- Ми вирішили подивитися, що ця трійця задумала, - наче нічого й не сталося, сказав Фред, наступаючи на Ґойла, щоб зайти в купе. У руці він тримав чарівну паличку - так само, як і Джордж, який зайшов за ним, старанно наступивши на Мелфоя.
- Цікавий ефект, - мовив Джордж, розглядаючи Креба. - Хто застосував закляття «фурункулус»?
- Я, - відповів Гаррі.
- Дивно, - весело сказав Джордж. - Я застосував «желейні ноги». Ці два закляття ніби й не поєднуються. А в нього на пиці
