Жахослов - Стівен Джонс
Ріас жадібно зробив ще один ковток віскі «Ґленфіддіх» просто з пляшки, яку тримав на колінах, і вже, мабуть, усоте бездумно втупився очима в стелю. Він був на місці вже три тижні і навіть на йоту не наблизився до того, щоб бути допущеним до святая святих Перрі. Відколи розпочалося відрядження, компанія «Гермес Ікс» чотири рази підвищувала ліміт його витрат, але відчутних результатів усе одно не було, окрім хіба що відчутного удару по його тверезості. Знудьговані псевдодетективи завжди п’ють. Знудьговані й фінансово забезпечені псевдодетективи п’ють без просипу. Тож він цмулив оковиту і курив дешеві цигарки, пачку за пачкою, цілком ізольований у спартанській обстановці квартири на третьому поверсі, і спілкувався лише з балакучим лептопом, який було заборонено вимикати. Щоденні звіти про його досягнення мали бути надісланими до «Гермес Ікс», і він сумлінно відправляв їх. Ось тільки ці послання більше змальовували плин якоїсь безкінечної екзистенціальної нудьги, ніж містили конкретні відомості про те, як сильно він просунувся у вивченні особи, що мала стати золотим дном для «Гермес Ікс».
Здавалося, що його засмоктало до якоїсь дурнуватої комп’ютерної гри, у якій один гравець змовився з машиною і підтасовує правила, доводячи до сказу решту гравців. Безглузді інструкції сипалися на Ріаса одна за одною.
«Не представляйтеся Перрі безпосередньо».
«Не намагайтеся проникнути до квартири Перрі за його відсутності».
«Не робіть нічого, що може привернути увагу Перрі до нашого таємного спостереження».
І т. д. і т. п., знову й знову, ad infinitum, ad nauseam.[157]
Ріас повернувся думками до перших відвідин офісу Бовена, в будівлі «Гермес Ікс», у діловому центрі Чикаґо, коли йому повідомили, що він має зробити на доказ своєї відданості компанії, і до випивки в барі «Герцог» – саме тоді він востаннє бачив Дейзі.
– Що ви про це скажете? – спитав Бовен, підштовхуючи теки на столі до нього.
Ріас бігло продивився роздруківки. У них не було нічого цікавого: нашвидкуруч і з помилками написана стаття з Вікіпедії про якогось перця родом з Луїзіани на ім’я Корнеліус Перрі, котрого в середині 70-х випхали з МТІ.[158] Жодних серйозних публікацій він не мав, але примудрився вивергнути масу технічного жаргону, зневажливо критикуючи чужі праці на тему обчислювальних можливостей і складних алгоритмічних підходів до створення штучного інтелекту людського рівня. Ріас уже не раз таке бачив. Більшість матеріалів були наче взяті з пожовклих сторінок «Неймовірних історій».[159] Не зупинившись на цьому, хлопець написав якийсь навіжений підручник із дзен-буддизму і після цього остаточно зник із поля зору.
– Маячня. Знову якась дешева псевдонаукова абракадабра. Як ви можете перейматися такою дурнею? – відповів Ріас, відштовхуючи папери товстуну, що підсліпувато вдивлявся в нього крізь окуляри (укотре подумавши, що той не робить стільки, скільки йому платять). Головне, непокоїло Ріаса цієї миті – забратися з офісу «Гермес Ікс» раніше, ніж у найближчому барі приймуть останнє замовлення традиційної для четверга «щасливої години» – із шостої по сьому вечора. Найближчим баром був генделик «Ерльський герцог» – не заради сльозливої імітації назв британських пабів, а через назву однойменної пісні 60-х років.[160] Головною принадою цього закладу був не так музичний автомат, як той фурор, що спричиняла двадцятиоднорічна офіціантка Дейзі, штучна білявка і стерво із норовом Снігової королеви.
Ріас викинув з голови думки про Дейзі й повернувся до актуальнішої теми. Усі «прориви», анонсовані в технологічних інтернет-спільнотах, незмінно вели в глухий кут і були опубліковані невдахами, що шукали дешевої популярності. Таких було видно за милю: самоуки, що з помпою видають себе за інтелектуалів. Ані перевірених даних, ані результатів – нічого, окрім розбурханої фантазії та явної схильності привертати увагу. Механічні патякала, запрограмовані спритно обкручувати всіх круг пальця. Наркотичні галюцинації всіляких шукачів просвітлення на кшталт «уже майже досягнутої» сингулярності,[161] точки Омега[162] та всілякої іншої чортівні, популярної останніми днями. Квантово-містична пишномовна нісенітниця.
– Це особливий випадок, – сказав Бовен, соваючись своїм жирним тілом у скрипучому шкіряному кріслі, що раз за разом подавало звук, протестуючи проти такої ноші.
– Наскільки особливий?
– Настільки, що ми вже запропонували великі бакси за доступ до результатів дослідження, і всі наші пропозиції було відхилено. Треба дізнатися про нього все, Ріасе, усе до останньої дрібниці.
І все одно Ріас не був вражений. Не важко було помітити, що хазяї «Гермес Ікс» просто схиблені на ідеї штучного інтелекту. Це наче гімлерівське СС з їхніми пригодницькими пошуками Святого Ґраалю – чи то був Спис Долі? Щось на кшталт цього. Хай там як, усе зводилося до ідеї, що здійснення світового панування – це лише питання спільного прагнення до влади. І грошей. Тож Ріас уже знав, про що йтиметься далі. Вони відправлять його, аби щось рознюхати. «Гермес Ікс» мали стільки грошей, що могли скласти мільйони американських доларів і підпалити, а тому, не шкодуючи, відпрацьовували кожну зачіпку, незалежно від ступеня вірогідності. За сумарними статками власників, якщо порівняти їх із державним бюджетом, компанія випереджала Іспанію і поступалася Японії. Кожна країна у світі має свою секретну службу, то чому ж мультинаціональні корпорації мають відрізнятися? Єдина різниця полягала в тому, що державні служби мали більше досвіду в цій справі і наймали співробітників, більш схильних зберігати вірність державному прапору, ніж банківському балансу і розрахунковому рахунку.
– Наступного року звільниться посада віце-президента. Це суворо конфіденційно, але ви ж знаєте, що Карлсон поговорює звільнитися дочасно. Постійні стреси, розумієте, та ще й негаразди із серцем.
– Окей, я зрозумів. То де цей хлопець, ну, Перрі?
– Остання відома нам адреса, за якою він мешкав, – Клінтон-стрит, 169, район Бруклін-Гайтс, Нью-Йорк. Ми орендували квартиру на поверх нижчу від його на підставне ім’я – Алан Колбі.
– Ага. Чудово. Я все перевірю.
– Восьмитижнева відпустка, неофіційно.
– Годиться. Отже?
