Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Це кінець, сказав він сам собі. Нічого не вийде. Залишається вранці піти до озера й сказати суддям, що...
Він уявив, як пояснює, що не зможе виконати завдання. Ніби наяву побачив округлено-здивований погляд Беґмена, задоволену жовтозубу посмішку Каркарофа. Майже чув, як Флер Делякур каже: «Я це пгекгасно знала... Він недозгілий, кгихітний хльопчик». Побачив на чолі натовпу Мелфоя, на грудях у якого виблискує значок «Поттер-смердоттер». Побачив сумне, зневірене обличчя Геґріда...
Зненацька Гаррі підскочив, забувши, що на колінах у нього лежить Криволапик. Кіт сердито зашипів, звалившись на підлогу, зміряв Гаррі презирливим поглядом і гордо почимчикував, піднявши догори схожий на щітку для миття пляшок хвіст. Та Гаррі вже поспішав гвинтовими сходами до спальні... Він візьме плащ-невидимку, повернеться до бібліотеки й сидітиме там цілу ніч, якщо доведеться...
- Лумос! - прошепотів Гаррі через п'ятнадцять хвилин, відімкнувши двері бібліотеки.
Кінчик чарівної палички засвітився. Скрадаючись, Гаррі пройшовся вздовж книжкових стелажів, вибираючи потрібні книжки - книги заклять та чарів, книжки про русалок, водяників та підводних чудовиськ, книжки про славетних відьом і чарівників, про магічні винаходи, про все, що може містити хоча б короткі згадки про тривале перебування під водою. Відніс книги до столу й узявся до роботи, присвічуючи собі вузьким струменем світла з чарівної палички, коли-не-коли поглядаючи на годинник...
Перша ночі... друга... він примушував себе продовжувати лише тому, що вірив: «Наступна книга... у наступній буде... вже в наступній...»
*
Русалка з картини у ванній кімнаті старост сміялася. Гаррі, наче поплавок, хитався на пінистій воді поряд з каменем, на якому вона сиділа, тримаючи в нього над головою його ж «Вогнеблискавку».
- Іди сюди й забери! - зловтішалася русалка. - Ану, підстрибни!
- Не можу! - задихався Гаррі, намагаючись ухопитися за «Вогнеблискавку» і водночас не потонути. - Віддай!
Та русалка лиш боляче штовхнула його в бік кінцем мітли, насміхаючись.
- Боляче! Перестань!.. Ой!...
- Гаррі Поттер мусить прокинутися, паничу!
- Не штурхай мене...
- Добі повинен штурхати Гаррі Поттера. Панич повинен прокинутися!
Гаррі розплющив очі. Він був у бібліотеці. Поки спав, плащ-невидимка сповз із голови. Щока прилипла до сторінки книжки «Чарівна паличка відкриє всі шляхи». Гаррі сів, поправив окуляри й примружився від яскравого денного світла.
- Гаррі Поттер мусить поквапитися! - пищав Добі. - Друге завдання починається за десять хвилин, а Гаррі Поттер...
- За десять хвилин? - прохрипів Гаррі. - Десять... десять хвилин?
Він глянув на годинник. Добі казав правду - двадцять хвилин по дев'ятій. Гаррі відчув, як величезний тягар упав йому крізь груди в живіт.
- Покваптеся, паничу Гаррі Поттер! - пищав Добі, тягнучи його за рукав. - Панич має вже бути біля озера з іншими чемпіонами, паничу!
- Пізно, Добі, - безнадійно промовив Гаррі. - Я не буду виконувати завдання, бо не знаю як...
- Гаррі Поттер буде виконувати завдання! - пропищав ельф. - Добі знав, що Гаррі не знайшов необхідної книжки, тому Добі усе за нього зробив!
- Що? - вигукнув Гаррі. - Ти ж не знаєш, яке саме буде друге завдання...
- Добі знає, паничу! Гаррі Поттер повинен увійти в озеро і знайти свого Візі...
- Знайти що?
- ... і забрати Візі в русалок та водяників!
- Яке таке Візі?
- Вашого Візі, паничу, вашого дорогого Візі - того, що подарував Добі светра!
Добі посмикав за свій темно-бордовий светр, який від прання добряче збігся.
- Що? - Гаррі мало не задихнувся. - Вони забрали... забрали Рона?
- За ним Гаррі Поттер сумуватиме найбільше! - запищав Добі. - «На все годину часу маєш ти...»
- «Якщо не встигнеш - годі, все дарма», - процитував Гаррі, перелякано дивлячись на ельфа. - «Пропало, зникло, вже його нема...» Добі, що ж мені робити?
- Панич мусить з'їсти оце! - пропищав ельф, поліз рукою в кишеньку трусів і витяг клубок чогось схожого на слизькі сіро-зелені щурячі хвости. - Відразу перед тим, як увійдете в озеро. Це зяброрості!
- А як вони діють? - спитав Гаррі, розглядаючи зяброрості.
- Вони зроблять так, що Гаррі Поттер зможе дихати під водою, паничу!
- Добі, - очманіло вигукнув Гаррі. - А це правда?
Він ніяк не міг викинути з голови того випадку, коли Добі теж намагався йому «допомогти», а закінчилося все тим, що в Гаррі з правої руки зникли кістки.
- Це щира правда, паничу! - переконано сказав Добі. - Добі багато чого чує, паничу, адже він ельф-домовик, він ходить по всьому замку, запалює вогні й миє підлогу. Він чув, як професорка Макґонеґел та професор Муді в учительській розмовляли про наступне завдання... Добі не допустить, щоб Гаррі Поттер втратив свого Візі!
Сумніви зникли. Зриваючись на ноги, Гаррі скинув плащ-невидимку, запхнув його в портфель, схопив зяброрості, засунув їх у кишеню, а тоді вискочив з бібліотеки. Позаду біг Добі.
- Добі повинен бути на кухні, паничу! - запищав ельф, коли вони опинилися в коридорі. - Добі шукатимуть. Успіху вам, Гаррі Поттер, успіху!
- Бувай, Добі! - крикнув Гаррі й побіг коридором, а далі сходами донизу перестрибуючи по три сходинки.
У вестибюлі не було нікого, крім кількох учнів, що затрималися за сніданком і тепер виходили з Великої зали через подвійні дубові двері дивитися друге завдання. Вони витріщили очі, коли Гаррі промчав повз них, штовхнувши Коліна та Дена Кріві, зіскочив з кам'яних сходів і вибіг надвір у ясний морозний ранок.
Пробігаючи галявиною, він побачив, що трибуни, які в листопаді оточували колом драконячу загороду, тепер, віддзеркалюючись у воді, височіли вздовж протилежного берега озера й були переповнені людьми. Схвильований гомін натовпу якось дивно відлунював над водою. Гаррі щодуху помчав до суддів, що сиділи за столом, застеленим золотою скатертиною, при самій воді. Седрик, Флер та Крум стояли біля суддівського столу й дивилися, як біжить Гаррі.
- Я... тут... - видихнув Гаррі й різко загальмував просто посеред калюжі, оббризкавши мантію Флер.
- Де ти був? - прозвучав несхвальний начальницький голос. - Завдання от-от почнеться!
Гаррі озирнувся. Персі Візлі сидів за суддівським столом - містер Кравч знову не з'явився.
- Чого ти, Персі! - сказав Лудо Беґмен, якому помітно полегшало, коли він побачив Гаррі. - Дай йому перевести дух!
Дамблдор усміхнувся до Гаррі, зате Каркароф та мадам Максім не
