Бенкет круків - Джордж Мартін
І все одно, поки пропливали попід ногами, Арія тримала руку на Голці. Величезні кам'яні ноги теж були прорізані стрільницями, а коли дівчинка вивернула шию, щоб роздивитися, як під статуєю проходить марс на щоглі — до верху ще ярдів десять лишалося,— то угледіла і душники попід Титановою кольчужною спідницею, а в них — бліді обличчя, які дивилися вниз крізь залізні ґратки.
Але судно вже пропливло статую.
Тінь відступила, порослі соснами скелі обабіч розійшлися, вітер стихнув — і виявилося, що корабель пливе через величезну лагуну. Попереду височіла ще одна морська скеля — камінна брила, що стирчала з води, наче шпичастий кулак, а її кам'яні зубці наїжачилися стрілометами, вогнеметами й метавками.
— Браавоський Арсенал,— повідомив Деніо так гордовито, наче сам його збудував.— Тут військову галеру за один день збудувати можуть.
Арія побачила кількадесят галер, пришвартованих до причалів і піднятих на сліпи. Уздовж кам'янистого берега виднілися фарбовані носи інших — визирали з незчисленних дерев'яних доків, наче пси з псарні, драбинчасті, лихі й голодні, чекаючи на ріжок мисливця. Арія спробувала їх порахувати, але їх було забагато, та й за поворотом берегової лінії відкривалося ще більше доків, укриттів і причалів.
Назустріч випливло дві галери. Вони, здавалося, ковзають над водою, наче бабки, зблискуючи білими веслами. Арія чула, як загукав капітан, і з галер озвалися їхні капітани, але не зрозуміла ані слова. Засурмив великий ріг. Галери пропливли обабіч, зовсім близько, аж чути було приглушений гуркіт барабанів з-поза фіолетових облавків — бум-бум-бум-бум, бум-бум-бум-бум, ніби калатання живих сердець.
Але галери лишилися позаду. І Арсенал також. Попереду тягнулася широка вода горохової барви, брижувата, наче кольорове скло. З її мокрого нутра й росло місто — неозорі розлоги бань, і веж, і мостів — сірих, золотих і червоних. «Браавос на ста островах у морі».
Мейстер Лувін розповідав про Браавос на уроках, але Арія багато з того вже забула. Здалеку видно було, що це цілком пласке місто, геть не схоже на Королівський Причал, збудований на трьох високих пагорбах. Тут пагорби були хіба рукотворні, з цегли та граніту, бронзи й мармуру. І дечого ще бракувало, хоча Арія не одразу збагнула чого. Місто не мало мурів! Та коли вона сказала про це Деніо, він тільки розсміявся.
— Мури наші збудовані з дерева й пофарбовані кармазином,— мовив він до неї.— Наші галери — ось наші мури. Й інших нам не потрібно.
Під ногами зарипіла палуба. Арія, озирнувшись, побачила, що над ними нависнув батько Деніо в довгому капітанському плащі з пурпурової вовни. Шкіпер Тернесіо Терис не носив вусів і коротко підстригав сиву чуприну, яка обрамляла квадратне обвітрене обличчя. Під час подорожі Арія частенько бачила, як він жартує з командою, та коли він хмурився, матроси тікали від нього, як від шторму. Й тепер він хмурився.
— Мандрівка добігла кінця,— мовив він до Арії.— Ми заходимо в Митний порт, де митники володаря моря зійдуть на облавок і оглянуть наш вантаж. Це забере пів дня, завжди стільки забирає, але тобі нема потреби їм на догоду стільки чекати. Збирай речі. Я спущу човна, і Йорко доправить тебе на берег.
На берег. Дівчинка закусила губу. Арія перетнула вузьке море, щоб дістатися сюди, та якби запитати її зараз, вона б відповіла, що воліє зостатися на борту «Титанової дочки». Варна ще надто маленька, щоб сісти на весла, це Арія розуміла, але вона може навчитися зрощувати линви, підгортати вітрила й триматися курсу у великому солоному морі. Одного разу вони з Деніо лазили на марс, й Арія зовсім не боялася, хоча палуба внизу здавалася крихітною. «Я вмію рахувати і можу прибирати в каюті».
Але на галеасі не потрібен другий юнга. Крім того, досить було глянути на обличчя Тернесіо, щоб зрозуміти, як йому вже нетерпеливиться позбутися її. Арія кивнула.
— На берег,— сказала вона, хоча на березі — самі незнайомці.
— Валар догейрис,— шкіпер двома пальцями торкнувся чола.— Прошу, не забувай Тернесіо Териса і як він тобі прислужився.
— Не забуду,— писнула Арія. Вітер шарпав її за плащ, настирливий як примара. Час було забиратися.
«Збирай речі»,— сказав шкіпер, однак речей було зовсім небагато. Одяг той, що на ній, маленький гаманець з грошима, дарунки від команди, кинджал при лівому боці й Голка — при правому.
Човен готовий був ще швидше за Арію, й на веслах сидів Йорко. Він теж був капітанським сином, тільки старшим за Деніо й не таким приязним. «Я не попрощалася з Деніо,— подумала Арія, спускаючись у човен. Цікаво, а вона ще побачить хлопчика? — Слід було попрощатися».
«Титанова дочка» зменшувалася позаду, а місто з кожним помахом весел Йорко збільшувалося. Праворуч виднілася гавань — плетиво пірсів і причалів, де було тісно від череватих китобійних суден з Ібену, лебідок з Літніх островів і такої кількості галер, що жодній дівчинці не полічити. Ще одна гавань виднілася вдалині ліворуч, за напівзатопленим мисом, де над поверхнею витикалися верхівки залитих водою будинків. Арія в житті не бачила такої кількості великих будівель в одному місці. На Королівському Причалі є і Червона фортеця, і Великий септ Бейлора, і Драконяче Лігво, але Браавос, здається, може похвалитися двома десятками храмів, веж і палаців не менших за них, ба й більших. «Знов я стану мишкою,— похмуро подумала Арія,— як була в Гаренхолі, поки не втекла».
З тої точки, де стояв Титан, місто здавалося одним великим островом, та коли Йорко підплив ближче до берега, Арія побачила, що насправді це — скупчення маленьких острівців, з'єднаних кам'яними арочними мостами, перекинутими через незліченні канали. За гаванню вона помітила вулиці, забудовані сірими кам'яницями, які стояли так тісно, щоб аж хилилися одна до одної. Як на Аріїн смак, вигляд вони мали дивакуватий: чотири- та п'ятиповерхові, високі й дуже вузькі, з гострими черепичними дахами, схожими на гостроверхі капелюхи. Соломи не було ніде, виднілося тільки декілька дерев'яних хат, до яких Арія звикла у Вестеросі. «Тут не ростуть дерева,— збагнула вона.— Браавос весь камінний: сіре місто в зеленому морі».
Йорко повернув на північ від доків, у великий канал
