Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
«Об’єднай народ… Гряде Справжня Руйнація…»
— Чи відомі тобі якісь згадки про Руйнації? — запитав Далінар. — Не казочки подвижників, а свідчення історичних джерел?
Навані тримала в руці келих підігрітого фіолетового вина, на скляному обідку якого утворилися краплинки конденсату.
— Так, але це не в мене треба запитувати. У нас історик Джасна.
— Гадаю, я бачив наслідки одної з них. І я… мабуть, спостерігав трупи Спустошувачів. Це не може слугувати додатковим доказом?
— Коли й так, то все ж і близько не таким надійним, як лінгвістичний, — Навані пригубила трохи вина. — Руйнації згадуються в стародавніх переказах. І — за бажанням — можна доводити, начебто ти уявив собі саме те, що й очікував побачити. Але якщо нам вдасться перекласти ці слова, ніхто не зможе заперечити, що у видіннях тобі являється дещо реальне.
На низенькому столику між ними лежав її планшет із прикріпленим до нього аркушем, по різні боки якого акуратно поміщалися чорнильниця та перо.
— Ти збираєшся розповісти іншим? — спитав Далінар. — Про послане мені у видіннях?
— А як іще нам пояснити те, що відбувається з тобою?
Князь не поспішав із відповіддю. Бо як би це сказати? З одного боку, усвідомлення того, що він не божеволіє, принесло полегшення. Але якщо якась сила намагалася ввести його в оману такими картинами, насилаючи образи Ногадона та Променистих тому, що той мав повірити їм?
«Променисті лицарі впали, — нагадав він собі. — І покинули людство напризволяще. А деякі ордени навіть повернули зброю проти нас, якщо вірити легендам». І щось в усьому цьому вибивало його з колії. Так, Далінар заклав іще одну підвалину для відбудови своєї внутрішньої ідентичності, але найважливіше питання й досі залишалось без відповіді. Довіряє він своїм видінням чи ні? Бо ж тепер, після посіяних Адоліном сумнівів, які серйозно потривожили його душевний спокій, князю ніяк не випадало повертатися до некритичного їх сприйняття.
Тож доки походження побаченого не з’ясується, йому здавалося неправильним розголошувати деталі.
— Далінаре, — мовила Навані, нахиляючись до нього, — у таборах пліткують про твої напади. Навіть дружини твоїх офіцерів почуваються ніяково. Вони гадають, ніби ти боїшся бур або що в тебе якесь душевне захворювання. А це реабілітує тебе!
— Яким чином? Подаючи мене таким собі містиком? Багато хто вважатиме, що від моїх видінь віє чимось підозріло близьким до пророцтва.
— Тобі являється минуле, батьку, — заперечив Ренарін. — А це не заборонено. Та й якщо вже Всемогутній дарує їх, то як можуть люди сумніватися в ньому?
— І Адолін, і я говорили з подвижниками, — сказав на це батько. — І ті запевняли, ніби вкрай малоймовірно, щоб вони походили від Всемогутнього. Тож навіть якщо ми вирішимо, що видінням можна довіряти, багато хто з цим не погодиться.
Навані відкинулася в кріслі, поклавши захищену руку на коліна й потягуючи вино.
— Далінаре, твої сини розповідали мені, ніби ти ходив на пошуки Старої магії. Для чого? Що ти просив в Охоронниці ночі? І яке прокляття та наслала на тебе взамін?
— Я сказав їм, що мені жити з цим соромом, — відповів Далінар. — І я не ділитимусь ним.
У кімнаті запала тиша. Шквальні потоки дощу, які змінювали власне великобурю, більше не барабанили по крівлі.
— А раптом це виявиться важливим? — сказала нарешті Навані.
— То було хтозна-коли. Задовго до початку видінь. Навряд чи ці речі пов’язані.
— Усе може бути.
— Ну, так, — визнав князь.
Це що ж, той день довіку не дасть йому спокою? Хіба не досить того, що він позбувся й найменшої згадки про дружину?
А що думає про це Ренарін? Чи не засудить він батька за такий страшний гріх? Далінар примусив себе підвести очі й зустрітися з підсиленим лінзами поглядом сина.
Як не дивно, той не здавався стурбованим. Просто задумливим.
— Вибач, що тобі довелося дізнатися про мою ганьбу, — сказав князь, дивлячись у бік Навані.
Та байдуже махнула рукою.
— Хоча конгрегації й обурюються, коли хтось шукає допомоги Старої магії, накладена ними єпитимія ніколи не буває сувора. Підозрюю, тобі не довелося перенапружуватись, щоб очиститися від гріха.
— Подвижники зажадали милостині для бідних, — сказав Далінар. — І ще я мав замовити низку молитов. Ні те, ні інше не усунуло наслідків скоєного й не позбавило мене почуття провини.
— Гадаю, тебе здивувало б, скільки благочестивих світлооких звертаються до Старої магії в певний момент свого життя. І то беручи до уваги лише тих, хто зумів дістатися Долини. Та все ж я сумніваюсь, чи немає тут зв’язку з видіннями.
— Тітко, — втрутився Ренарін, обертаючись до неї. — Я недавно просив, щоб мені почитали дещо про Стару магію. І погоджуюся з висловленою оцінкою. Це не схоже на роботу Охоронниці ночі. Вона насилає прокляття в обмін на вдоволення невеличких бажань. Завжди пасок на поясок — одне прокляття за одне бажання. Батьку, адже ти, поза сумнівом, знаєш, у чому полягало те й інше?
— Так, — відповів Далінар. — Мені достеменно відоме моє прокляття, і воно не має з цим нічого спільного.
— Ну, тоді не схоже, що Стара магія тут якось замішана.
— Згоден, — промовив князь. — Але твоя тітка має рацію, піддаючи це сумніву. Адже істина полягає в тому, що ми не можемо довести й зворотного — мовляв, видіння послав Всемогутній. Комусь хочеться, щоб я дізнався про Руйнації та Променистих лицарів. І можливо, нам варто поцікавитися — чому?
— А чим були Руйнації, тітонько? — запитав Ренарін. — Подвижники розводяться про Спустошувачів. Про людство, Променистих, війну. Але як це відбувалося насправді? Нам відомо щось конкретне?
— Серед секретарок твого батька є фольклористки — вони зуміють краще прислужитися тобі в цьому питанні.
— Напевно, знайдуться, — підтримав сина Далінар, — але я не певен, кому з них можна довіряти.
Навані помовчала.
— Слушна думка. Що ж, наскільки мені відомо, свідчень сучасників не збереглося. Це ж було дуже-дуже давно. Але я точно пам’ятаю, що Руйнації згадуються в міфі про Парасафі й Надріса.
— А, Парасафі, — сказав Ренарін. — Це та, що розшукала живородні камені.
— Так, — підтвердила тітка. — Щоби відродити свій загиблий народ, вона видерлася на Дарські вершини — тут у міфу з’являються варіанти, де перелічуються різноманітні гірські хребти наших
