Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Річард схопив її за волосся і приставив до горла кинджал. Варто їй смикнутися, і він переріже їй горло. Кара наблизила губи до його вуха.

— Ми тут, щоб допомогти вам, Магістр Рал, — прошепотіла вона — Це… це вірно, як киплячий казан, доверху набитий підсмаженими біфштексами.

— Де ти це почула? — Різко запитав Річард.

— Ви розумієте, що це означає? Генерал Трімак сказав, що це закодоване послання від Великого Чарівника Зорандера, щоб ви зрозуміли, що ми віддані вам.

— Хто такий генерал Трімак?

— Командувач Внутрішньої гвардії палацової варти. Вони вірні вам. Внутрішня гвардія — сталеве кільце навколо Магістра Рала. Чарівник Зорандер наказав генералу Трімаку охороняти Сад Життя за всяку ціну. Два дні тому прийшла чарівниця. Щоб потрапити в Сад Життя, вона вбила майже триста чоловік. Ми, МордСіт, спробували зупинити її, але не змогли. Наша магія проти неї безсила. А сьогодні вночі вона вбила ще сотню чоловік, коли вийшла назовні. Ми пішли за нею і дивилися з вікна третього поверху. Ми бачили, як вона блискавками намагалася збити вашого дракона. І бачили, як ви вбили її. Тільки справжній Магістр Рал міг зробити подібне. Магістр Рал, в Саду Життя кояться жахливі речі.

Дозвольте нам відвести вас туди, щоб ви розправилися зі злою примарою.

Річард не міг втрачати більше часу. Вони передали послання від Зедда. Він змушений їм довіряти.

— Гаразд, пішли. Але мені ніколи.

Жінки всі як одна посміхнулись. Кара забрала свій ейдж і схопила Річарда за рукав. Інша Морд-Сіт вхопилася за другий рукав, і вони побігли, тягнучи його з собою. Кара встигла шепнути, щоб він поводився тихіше миші. Чотири Морд-Сіт бігли попереду, перевіряючи дорогу.

Швидко і безшумно вони тягнули його по маленьких бічних коридорах і темних залах. Розвідниці побігли вгору по вузеньких сходах, якими зазвичай користувалася прислуга. Кара зі своєю подругою притиснули Річарда до стіни, приклавши палець до губ, і чекали. Пролунав короткий свист. Почувши його, вони помчали вгору.

Збігши по сходах, Річард ледь не наступив на тіло однієї з чотирьох побіглих вперед Морд-Сіт. Вісім д'харіанських солдат в обладунках, корчачись, валялися по всьому коридору. З вух у них текла кров. Річард зрозумів — вони вбиті ейджілами.

Стояча в кінці коридору жінка в червоному жестом веліла їм поквапитися.

Кара потягла його за кут, туди, куди вказувала Морд-Сіт, і вгору по чергових сходах. Річард відчував себе мішком з білизною, який тягнуть, смикаючи туди-сюди, б'ють об стіни, і ховають в кутках, з'ясовуючи, чи вільний шлях.

Вони мчали по коридорах, і Морд-Сіт як і раніше тягли його за рукави сорочки. Річард вже не розумів, куди вони біжать, остаточно заплутавшись в незліченних коридорах, сходах і залах. Подекуди були вікна, і він встиг розгледіти, що сонце вже встає.

Коли вони нарешті опинилися в знайомому широкому коридорі, Річард грунтовно віддихався. Сотні людей в мундирах і сяючих обладунках, побачивши його, опустилися на одне коліно, брязкання зброї і дзвін лат рознеслися по всьому величезному коридору. Солдати дружно відсалютували ударом кулака в груди.

Гвардійці встали, і один з них виступив вперед.

— Магістр Рал, я — командувач Внутрішньої гвардією генерал Трімак Ми поруч з Садом Життя. Я проводжу вас.

— Я знаю, де це.

— Вам треба поспішати. Магістр Рал. Бунтівні генерали перейшли в атаку Я не знаю, чи вдасться нам довго утримувати позиції, але ми будемо стояти до останнього, — Дякую, генерал. Постарайтеся протриматися, поки я не відправлю цього паскуду Даркена Рала в Підземний світ. Генерал відсалютував. Річард побіг далі. Знайомий облицьований гранітом коридор привів його до величезних позолоченим дверей в Сад Життя.

Майже нічого не усвідомлюючи від бушуючої в ньому люті, Річард увірвався в сад. Сонце вже зійшло, і його перші промені золотили верхівки дерев. Річард рішуче попрямував по доріжці повз низькі, повиті лозою стіни, по зеленій траві.

У центрі саду він побачив коло білого піску — чаклунського піску. Посеред кола лежала кісточка скріна, навколо неї на піску були накреслені магічні фігури. Позаду височів вівтар з трьома скриньками Одена — врата в потойбічний світ. Скриньки були такі чорні, що, здавалося, своєю чорнотою вони висмоктують з приміщення світло.

З відкритої шкатулки бив у небо крізь скляний дах стовп зеленого вогню. Навколо нього вилися сині, жовті, червоні іскри.

Даркен Рал, білий і блискучий, спостерігав за наближенням Річарда. Дійшовши до кола чаклунського піску, Річард зупинився навпроти примари. Губи Дарка Рала розтягнулися в посмішці.

— Ласкаво просимо, син мій, — пролунав свистячий голос.

Річард відчув, як починає горіти шрам на грудях, але блокував біль. Погляд блакитних очей кинувся на Камінь Сліз, що висів у Річарда на грудях.

— Я породив великого чарівника! — Даркен Рал подивився Річарду в очі. — Ми б хотіли, щоб ти приєднався до нас, Річард.

Річард мовчав. Він буквально закипів від злості, побачивши, як шириться посмішка Дарка Рала Крізь пелену гніву, крізь пробуючу вирватися назовні лють магії він дивився на примару, одночасно відчуваючи всередині себе острівець спокою.

— Ми можемо дати тобі те, чого не може дати ніхто інший, Річард. Навіть сам Творець. Ми могутніші Творця. І ми хотіли б, щоб ти приєднався до нас.

— І що ж ти можеш мені запропонувати? Даркен Рал розпростер блискучі руки.

— Безсмертя!

Річард був занадто злий, щоб сміятися.

— Коли це ти встиг впасти в оману, що я повірю хоч одному твоєму слову?

— Це правда, Річард, — прошепотів привид. — У нашій влади дарувати тобі безсмертя.

— Те, що ти примудрився змусити декого з сестер повірити твоїй брехні, ще не означає, що в неї повірю я.

— Ми — я і Володар Підземного світу. Нам підвладні і життя, і смерть. У нашій владі дарувати і те, і інше. Особливо