Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Скарлет! Дихни вогнем, щоб я міг бачити! Річард натягнув тятиву.

Скарлет, видавши злісний рик, видихнула полум'я. Річард побачив, як жінка знову піднімає руки. Перш ніж він встиг закликати ціль, черговий виток позбавив його можливості прицілитися.

— Скарлет! Бережись!

Скарлет змахнула правим крилом, і вони рвонули в сторону. Жовта блискавка пролетіла лівіше, дивом не зачепивши їх. Земля швидко наближалася.

У світлі вивергнутого драконихою полум'я Річард побачив, як жінка знову піднімає руки. Він натягнув тятиву і розвернувся, щоб при наступному витку не втратити її з виду.

Перш ніж жінка встигла знову зникнути з поля зору, він закликав ціль і, ледь вона наблизилася, пустив стрілу.

— Звертай!

Скарлет забила правим крилом, і вони зависли в повітрі, а вогненний смерч пролетів між крилом і шиєю драконихи. І все скінчилося.

Повз них промчав згусток непроглядної темряви. Стріла наздогнала мету. Сестру Одетту забрав Володар.

Дракон важко впав. Річард вилетів головою вперед і гепнувся поруч. Він сів, киваючи головою, і швидко підхопився на ноги.

— Скарлет! Ти сильно поранена? Ти жива?

— Іди! — Прогарчала вона низьким вібруючим голосом. — Поспішай. Дістань його перш, ніж він добереться до всіх нас. — Вона відставила в сторону тремтяче ліве крило.

Річард погладив червону морду.

— Я повернуся. Тримайся.

Злітаючи вгору по сходах, Річард на ходу дістав меч. Йому не було потрібно викликати гнів. Гнів спалахнув ще раніше, ніж він торкнувся меча. У дикому сказі Річард біг до дверей між двома величезними колонами.

Ледве він увірвався до палацу, як з темряви вискочили десятка півтора стражників. Не зупиняючись ні на мить, Річард обрушився на них. Клинок виблискував у світлі смолоскипів. Почався танець смерті. Меч блискавкою літав серед розмахуючих зброєю солдатів.

Першого Річард розрубав навпіл разом з кольчугою. Кожен випад стражників натикався на дзвінку сталь Меча Істини. Всього за кілька секунд п'ятнадцять чоловік були порубані в капусту і валялися на залитій кров'ю підлозі. Річард побіг далі.

Гарненьку ж йому приготували зустріч. Він згадав, як д'харіанські воїни присягнули йому на вірність, коли він убив Даркена Рала. Може, вони його просто не впізнали? Ні, швидше за все навпаки: вони чудово знали, хто він такий.

Річард помчав до коридору, який вів в Сад Життя. По стінах тягнулися балкони в три яруси, але більшість смолоскипів не горіли. Пробігаючи через площадку для посвячення, він не побачив там жодної людини.

Бічними сходами на нього мчала шістка Морд-Сіт. Затягнуті в червону шкіру з ейджілами в руках. Крізь пелену люті Річард збагнув, що не може битися з ними мечем, ні то вони захоплять його своєю магією. Він розлютився ще більше. Необхідно якомога швидше дістатися до Даркена Рала. Немає в нього часу зв'язуватися з цими небезпечними бабами.

Річард знехотя прибрав меч і дістав кинджал. Денна тоді сказала, що якби він скористався ножем, а не чарівним мечем, то зумів би її здолати. Втекти не вдасться, значить, доведеться їх перебити.

Біжуча попереду всіх велика блондинка виставила руки, коли він рушив на неї.

— Ні, Магістр Рал!

Решта п'ятірка загальмувала у неї за спиною. Річард кинувся на блондинку, але вона зуміла ухилитися, захищаючись руками.

— Магістр Рал! Зупиніться! Ми хочемо допомогти вам! — Річард, хоч і прибрав меч, все одно був в люті. Якщо він хоче врятувати Келен, він повинен дістатися до Дарка Рала!

— Допоможете мені в підземному світі! Ви там скоро опинитеся!

— Ні, Магістр Рал! Я — Кара. Ми прийшли, щоб допомогти вам. Вам не можна йти цією дорогою. Цей коридор небезпечний!

Річард важко дихав, стискаючи в руці кинджал.

— Я тобі не вірю. Ви хочете схопити мене. Вже мені-то добре відомо, що роблять Морд-Сіт зі своїми полоненими.

— Я знала Денну, вашу пані. Ви носите її ейдж. Морд-Сіт більше не заподіюють болю свої полоненим. Ви звільнили нас. Ми ніколи не завдамо зла людині, що звільнила нас. Ми шануємо вас.

— Їдучи звідси, я наказав солдатам спалити цей червоний одяг і дати вам інший. Наказав забрати у вас ейджіли. Якщо ви шануєте мене, то чому не виконали мій наказ?

Кара посміхнулася, брови над холодними блакитними очима лукаво зігнулися.

— Тому що ви не можете звільнити нас, якщо бажаєте нав'язати нам той спосіб життя, який подобається вам. Ми вільні в своєму виборі. Ви надали нам можливість вибирати. І ми вважали за краще битися за нашого Магістра Рала. Ми заприсяглися віддати за вас життя, якщо доведеться. Не тільки Внутрішня гвардія має право захищати вас. Ми вирішили стати вашою особистою охороною. Навіть Внутрішня гвардія не сміє нам суперечити, Ми не підкоряємося нікому, крім Магістра Рала.

— Тоді я наказую залишити мене в спокої!

— Пробачте, Магістр Рал, цього наказу ми виконати не можемо.

Річард не знав, чому вірити. Раптом це пастка?

— Я прийшов, щоб зупинити Даркена Рала. Мені потрібно потрапити в Сад Життя Якщо ви не заберетеся з мого шляху, я вб'ю вас.

— Ми знаємо, куди ви прямуєте, — відповіла Кара. — Ми відведемо вас, але вам не слід йти цим коридором. Ми контролюємо не весь палац. Цей шлях небезпечний. Насправді вся ця частина палацу в руках бунтівників. Внутрішня гвардія, пробиваючись сюди, втратила б не менше тисячі осіб. Ми сказали, що пройдемо, що з нами ви менше ризикуєте. І тільки тому вони погодилися.

Річард почав обходити стоячих перед ним жінок.

— Я тобі не вірю і не маю права йти на ризик. Раптом ти брешеш? Справа дуже серйозна. Якщо ви спробуєте зупинити мене, я буду змушений вбити вас.

— Якщо ви підете цією дорогою. Магістр Рал, ви загинете. Будь ласка, дозвольте мені шепнути вам на