Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Ще гіршим за Півза, якщо, правда, буває щось гірше, виявився сторож Арґус Філч. Гаррі й Рон першого ж ранку потрапили йому під гарячу руку. Філч побачив, як вони намагаються ввійти в двері, що, на їхню біду, вели до забороненого коридору на четвертому поверсі. Сторож не повірив, що вони заблукали, а був певен, що хлопці зумисне прагнуть туди залізти, і вже погрожував замкнути їх у підвалі, але, на щастя, їх врятував професор Квірел, що саме проходив коридором.
Філч мав кицьку, що звалася Місіс Норіс, - кістляву сіру потвору з виряченими, мов у самого Філча, очима. Вона стежила за порядком у коридорах. Варто було порушити якесь правило, бодай найдрібніше, і кицька прожогом мчала до Філча, який з'являвся, як навіжений, за дві секунди. Філч знав усі таємні ходи краще, ніж будь-хто інший (за винятком хіба що близнюків Візлі), і виринав звідусіль так несподівано, мов привид. Діти його ненавиділи, і найзаповітнішим бажанням багатьох учнів було дати добрячого копняка Місіс Норіс.
Ну, а коли, нарешті, щастило знайти клас, починалися власне уроки, на яких Гаррі швиденько збагнув, що чари - це не тільки помахи чарівної палички і проказування чудернацьких слів.
Щосереди опівночі діти, дивлячись у свої телескопи, вивчали нічні небеса, запам'ятовували назви різних зірок і стежили за рухом планет. Тричі на тиждень під проводом похмурої присадкуватої відьми на ймення професорка Спраут ходили до замкових оранжерей вивчати гербалогію. Вона показувала, як вирощувати всі тамтешні дивовижні рослини та гриби і як їх використовувати.
Мабуть, найнуднішою була історія магії - єдиний предмет, що його викладав привид. Досить старенький професор Бінс якось задрімав перед каміном в учительській і, пішовши наступного ранку на уроки, забув там своє тіло. Бінс постійно клював носом, тимчасом як учні занотовували імена й дати, плутаючи Емеріка Дикого з Уріком Дивним.
Професор Флитвік, учитель замовлянь, був крихітним чарівником, що мусив ставати на цілу купу книжок, аби його можна було побачити понад учительським столом. Коли Гаррі вперше сидів у нього на уроці, цей учитель відкрив класний журнал і, дійшовши до прізвища Поттер, схвильовано пискнув і гепнувся додолу.
А ось професорка Макґонеґел мала свою методу. Гаррі не помилився, коли подумав, що з нею краще не сперечатися. Сувора й вимоглива, вона ще до початку уроку поставила всіх на місце:
- Трансфігурація - один із найскладніших і найнебезпечніших розділів магії, який вивчають у Гоґвортсі, - сказала вона. - Той, хто порушить порядок у моєму класі, негайно з нього вийде і вже ніколи не повернеться. Я вас попередила.
Після цього вона обернула письмовий стіл на свиню й навпаки. Це перетворення дуже вразило всіх дітей і вони не могли дочекатися, коли й самі візьмуться до такого, але невдовзі зрозуміли, що їм ще не скоро доведеться обертати меблі на тварин. Позаписувавши безліч плутаних вказівок, кожен учень отримав по сірнику і став пробувати перетворити його в голку. Наприкінці уроку лише Герміона Ґрейнджер спромоглася трішки змінити свій сірник; професорка Макґонеґел показала учням, яким він став сріблистим та гострим, і... подарувала Герміоні рідкісну усмішку.
Але найнетерплячіше діти чекали предмета «Захист від темних мистецтв», проте Квірелові уроки виявилися якимись несерйозними. Його кабінет просмердівся часником, що, казали, мав відлякувати вампіра, з яким він здибався в Румунії, і тепер боявся, що той за ним ось-ось повернеться. Тюрбан, як розповідав Квірел, подарував йому один африканський принц на знак подяки за порятунок від небезпечного зомбі, проте учні не дуже вірили в цю байку. По-перше, коли Шеймус Фініґан почав допитуватись, як саме Квірел поборов зомбі, той зашарівся й заговорив про погоду; по-друге, всі помітили, що від тюрбана відгонить дивним запахом, і близнюки Візлі були впевнені, що й він набитий часником, щоб Квірел завжди і будь-де почувався в безпеці.
Гаррі полегшало на душі: він анітрохи не відстав від інших учнів. Багато школярів походили з маґлівських родин і, так як і він, ніколи й не здогадувалися, що вони чарівниці й чаклуни. Треба було стільки всього навчитися, що навіть такі учні, як Рон, не мали великих переваг.
П'ятниця стала для Гаррі й Рона важливим днем. Вони нарешті спромоглися потрапити до Великої зали на сніданок, жодного разу не заблукавши.
- Що в нас сьогодні? - поцікавився Гаррі в Рона, який щедро посипав кашу цукром.
- Дві «настійки» разом із слизеринцями, - відповів Рон. - Снейп - вихователь гуртожитку Слизерин. Кажуть, він завжди підтримує своїх. Побачимо, чи це правда.
- Якби ж Макґонеґел підтримувала нас! - зітхнув Гаррі.
Професорка Макґонеґел була вихователькою гуртожитку Ґрифіндор, але це не завадило їй учора завалити їх цілою купою домашніх завдань.
Аж ось прибула пошта. Гаррі вже звик до цього, але першого разу його добряче приголомшило, коли під час сніданку до Великої зали зненацька увірвалася ціла сотня сов і закружляла над столами, шукаючи своїх власників і скидаючи їм на коліна листи й пакунки.
Гедвіґа ще нічого не приносила Гаррі. Часом вона прилітала і скубала його за вухо, а отримавши шматочок грінки, верталася спати до шкільної соварні. Та цього ранку вона затріпотіла крилами просто над цукром та джемом і скинула на Гарріну тарілку записку. Гаррі негайно розгорнув її.
Дорогий Гаррі, - було там написано кривими закарлючками, - я знаю, що в п'ятницю по обіді ти вільний, то, може, прийдеш до мене на горнятко чайочку десь коло третої? Хтів би си почути всьо про твій перший тиждень. Надішли нам відповідь Гедвіґою.
Геґрід
Гаррі взяв Ронове перо й нашкрябав зі зворотнього боку: «Так, звичайно, до зустрічі» - і віддав записку Гедвізі.
Гаррі був радий, що може піти після уроків на чай до Геґріда, бо урок «Зілля й настійки» виявився найгіршим з усього, що досі з ним траплялося.
Під час бенкету для новачків Гаррі відчув, що професор Снейп ставиться до нього неприязно, а наприкінці уроку Гаррі зрозумів, що помилився. Снейп не просто не любив
