Кохана майстра смерті - Олеся Лис

Кіан стискає вуста і приймається читати, я ж з цікавістю спостерігаю, як холодна відчуженість змінюється подивом.

─ Ти знаєш, хто цей Гіллагана О'Ши? ─ запитує він, відразу ж, як тільки дочитує.

─ Ні, ─ хитаю головою. ─ І хто б міг для мене залишити цю записку, теж не знаю. Одне лише можу сказати ─ сорт цих троянд вивела Ріанон ─ мама Джерома, і більше ніде, крім як у нашому саду, вони не ростуть, не приживаються чомусь. Значить це хтось або із замку, або недавно там бував, тому як зріз на стеблі ще свіжий ...

Кіан незворушно ховає послання в кишеню, бере в руки троянду, пильно роздивляється її, гмикає у відповідь на якісь свої думки, а потім знову запитально піднімає брови:

─ Це все?

─ Ні, не все! ─ незрозуміло чому починаю закипати. ─ А ти знаєш, хто такий Гіллаган О'Ши? І чому часу майже не залишилося? ─ я бачу, як на обличчі некроманта починає з'являтися його фірмова ледь помітна їдка посмішка, і він вже відкриває рот, щоб мені відповісти, але я перебиваю, ─ Якщо ти мені зараз відповіси: «Можливо», я тебе вкушу!

─ Ось навіть тепер і не знаю погодитися на твою пропозицію або відповісти на твоє запитання ... ─ розводить руками чоловік, єхидно посміхаючись.

З мого горла виривається здавлений рик. Це я чи що? Не знала, що так вмію ...

─ Кіан! ─ крізь зуби шиплю я. ─ Ти можеш хоч мить не баламутити?

─ Можу, ─ серйозно киває некромант, і я полегшено зітхаю... А він тут же додає. ─ Але не хочу! А тобі варто менш гостро реагувати на підбивання, тоді і у мене бажання тебе зачепити не виникатиме.

Закочую очі, бачачи, що це марно, бо мій чоловік має на рідкість в’їдливий характер, і таке не виправляється ...

─ Але все ж, Кіане, хто такий Гіллаган? ─ повертаюся до наших «баранів». Чоловік зітхає, бачачи, що я не полишу своїх розпитувань, сідає навпроти мене за стіл і береться розповідати.