Зоряний Корсар - Олександр Павлович Бердник

«Так», — відповів космокрейсер «Любов».

«Повертайтеся на Землю. Дозволяється летіти в релятивному режимі. Рідна планета чекає на вас. Чужої еволюції не зачіпайте. Вся повнота рішення на тому, хто хоче летіти з вами. Свобода волі — закон космосу».

Радості Ісварі не було меж, коли вона почула рішення Землі. Вона плакала, не соромлячись своїх сліз. Затуманеним поглядом дивилася дівчина в очі юнакам і жалібно усміхалася:

— Невже це правда? Я побачу живий світ? Я побачу веселих дітей, мудрих дідів, співучих жінок та дівчат? Я зможу пройти гірськими стежинами і ночувати біля вогнища?

— Це правда, дівчино, — кивали юнаки, і чомусь серця їхні сумовито щеміли.

— А де ваш товариш? Чому він не прилетів? Чи, може, я його образила?

Ікс та Ігрек перезирнулися, нічого не сказали дівчині. А вона запитувала знову й знову.

— Він на кораблі, — нарешті сказав Ігрек. — Ти його побачиш. Але скажи мені відверто: ти не жалієш мислячих істот Аоди? Адже багато з них помре, коли зупиняться агрегати синтезатора?

— Вони вже мертві, — суворо мовила Ісварі. — Таке життя гірше смерті. Потрібний струс. Хай прокинеться прагнення творчості в серці тих, у кого воно тільки спить. А де воно спопеліло в тваринному єстві, чого вже чекати від таких істот? Любов не повинна годувати потвор, що жадають насичення. Любов прагне творити світи казки і вічного подвигу!

— Тебе полюблять на Землі, — радісно сказав Ікс.

— Ми вже полюбили її, — додав Ігрек, ласкаво всміхаючись їй.

— А чи полюбить мене він? — задумливо запитала Ісварі, дивлячись у небо.

І знову страждання з’явилося в очах земних юнаків. Що вони могли сказати дівчині з чужого світу? Що?

…Ісварі відвели окрему каюту в космокрейсері, увімкнули особистий екран в мережу інформаторію, і дівчина могла дивитися стереофільми про життя на Землі. Вона зачаровано поглинала бурхливий потік інформації нового світу, про який це недавно могла тільки мріяти, і в якому віднині збиралася жити.

А тим часом юнаки під наглядом УРа готували програму повернення. Вони перевірили первісні алгоритми вузла гіперпросторового реактора, узгодили координати блакитного гіганта і Сонячної системи з квантомозком крейсера і нарешті ввімкнули програму старту.

Планетарні двигуни вивели космокрейсер за межі планетної системи, а потім автомати ввімкнули релятивний режим. Космос осяявся фіолетовим вогнем, безконечність замерехтіла, як самоцвітний кришталь. Корабель почав свій гіперпросторовий політ до рідного світу.

Юнаки знайшли УРа в одній з кімнаток інформаторію. Він самотньо сидів за столом. Голова його була опущена на руки, все тіло здригалося в конвульсіях.

— Що сталося, Урчику? — занепокоївся Ігрек, обнімаючи його за плечі. Ікс зупинився поруч, напружено про щось міркуючи.

— Я все розумію, — прошепотів він.

— Що ти розумієш? — глухо запитав УР, підводячи обличчя. Його щоки наливалися зловісною чорнотою, очі тьмяно блищали. — Що ви взагалі, люди, розумієте в мислячих роботах? Ви штампуєте нас для своїх потреб і не замислюєтесь, що, може, серце автомата теж болить! Що в нього вогнем горить мозок! Що його печуть нерозв’язані світові проблеми, які ви нав’язали йому! Знаю, знаю, ви смієтеся! Ви знаєте, що серця в робота нема, що його нерви з кабелів та інтегральних схем, що його мозок кристалічний! Але де вам знати, як страждає кожен атом так званої неживої матерії? Де вам знати, що любові жадає кожен кристал, навіть неодухотворена скеля! Лише вона мене зрозуміла… Вона одна… Вона довірилась мені…

— Хто? — тихо запитав Ігрек.

— Леся. Ваша мати. Як вона зверталася до мене! Вона вклала в мене всі свої найкращі почуття…

— І ти зробив більше, ніж вона хотіла, — палко сказав Ікс.

— А що маю тепер? — гірко озвався УР. — Мій мозок розвалюється, він розтоплюється незбагненним вогнем. Та дівчина…

— Ісварі?

— Вона… Тоді, на планеті, я відчув, що міг би любити. Я б хотів позбавитись усієї своєї інформації. Я б хотів стати дитям, безумним, закоханим. Навіщо мені раціональний розум, коли я не міг відповісти тій чарівній істоті: я теж тебе люблю!?

— Чого ж ти прагнеш?

— Нічого, — тихо відповів УР, понурившись. — Я хочу вмерти. Я хочу піти в небуття. Навіщо мені нести муку людських почуттів, коли я не можу знайти їм розв’язання?

— Я знаю, що треба робити, — раптово сказав Ікс, який весь час про щось напружено думав. — В інформаторі! корабля є згадки про цікаві експерименти…

— Які? — Не зрозумів Ігрек.

— Створення штучного біотіла людини. Беруться клітини батька, матері, плід дозріває в активізаторі протягом місяця, швидко стає дорослим індивідом, а потім біокібернетичний комплекс переносить інформацію нам’яті, почуттів, психогенетичні надбання з старого тіла у нове. Так були повернені до життя деякі видатні мислителі, вчені…

— Але ж то від людини до людини!

— Можливо й інакше, — обережно сказав Ікс.

УР намагався збагнути, про що вони розмовляють.

— Невже ви гадаєте, що я міг би стати… людиною?

— Ти вже людина, — ніжно відповів Ігрек. — Хіба ти не бачив мільйони людиноподібних потвор на Аоді? Що з того, що вони мають людську подобу? Людина, мисляча істота визначається не формою і навіть не функцією. Це — творчий дух і розум еволюції. Ти — людина, Урчику, і матимеш живе, гаряче тіло. Ти будеш любити Ісварі…

УР мовчав, ніби осмислював почуте. Але сині плями сходили з його щік, очі знову грали прозорим вогнем.

— Проте мушу попередити, — обережно сказав Ікс. — Одержавши людське тіло, ти втратиш безліч своїх потужних рецепторів — інфрачервоне бачення, аналізатори ультрафіолету, приймачі ультразвукових частот… і ще всілякі переваги, наприклад, силу…

— Ти вважаєш це перевагами? — притишено озвався робот. — А може, то прокляття? Я хочу звідати лише одне почуття — парадоксальне, нерозв’язане машинним мозком. Я хочу відчути любов… Я зрікаюся сили і всебачення… Тільки не обманіть мене, діти. Чуєте?