Сніговий дракон - Крістіна Логоша

— Дівчата, а ви не хотіли б стати Сніжинками Крижаної Пустоші?

- Звісно! — верещала Ася і заплескала в долоні.

- Я згодна, - відповіла Тома.

— От і славно, ходімо.

Лорд повів моїх подруг за собою, а я залишилася стояти, як укопана. Не могла змусити себе зробити хоч крок.

— А чого ти стоїш? — спитав він недбало через плече.

— Я не впевнена, що хочу стати вашою Сніжинкою.

Стефан обернувся, здивовано підняв брову.

— Як знаєш, але врахуй, я розмовляв із Лордами. Ти нікого не зацікавила, Анфісо. Жодному з них не потрібна така посередня чарівниця, як ти. Я, чесно кажучи, хотів взяти тебе, щоб не засмучувати твоїх подруг. Але якщо ти сама не хочеш — то навіть простіше.

Кожне слово ранило в саме серце, пробуджувало заснули страхи: я нікому не потрібна, ніхто з Лордів не візьме мене до себе, а значить, коли закінчиться бал, я перетворюсь на звичайний сніг і зникну.

Стефан поклав руку на талію Асі і повів дівчат до воріт. В голові металися думки — а раптом він сказав це мені на зло, щоб помститися за мою відмову? Чи я справді нікого не зацікавила? І що буде з Асею та Томою, якщо вони зв'яжуться з таким неприємним Лордом? Стало боязно за подруг.

Тим часом трійця вже дійшла до брами. Стефан приклав до порожнього простору долоню, і від неї розбіглися нитки магічних розрядів, створюючи прохід у світ Крижаної Пустоші. З секунду я сумнівалася, а потім з усіх ніг кинулася через танцювальний зал, натикаючись на пари, що танцюють, і в останню мить застрибнула в портал, відразу потрапивши обличчям у сніг.

— Анфісо, ти таки погодилася! — пролунав над головою голос Асі.

— Не могла вас лишити, — відповіла, прибираючи сніг з обличчя і підводячись із кучугури.

Лорд окатив мене принизливим поглядом. Я нічого не порушила - він трьом запропонував стати його Сніжинками, я просто погодилася з невеликим запізненням.

Обтрусила сукню від снігу - пальці скував холод. Мороз боляче колов шкіру — у Крижаній Пустоші низька температура відчувалася гостріше. Озирнулася навкруги ні дороги, ні будинків, ні натяку на цивілізацію. Лише білі шапки снігу на кущах і голі стовбури дерев.

— Що так холодно? — простогнала Тома, охоплюючи себе руками.

Стефан усміхнувся і, заклавши два пальці до рота, дзвінко свиснув. З глибини лісу почулося кінське іржання. Виписуючи зигзаги між деревами, нам назустріч мчала четвірка вороних коней, запряжених у сани.

— А чому ви не перенесли нас одразу до свого палацу? — спитала Стефана.

На його обличчі з'явилася неприємна усмішка.

— То треба було.

Ася осудливо подивилася на мене, у її погляді великими літерами читалося: Ти тут на пташиних правах. Поводься скромніше!»

Віз зупинився біля нас. З ніздрів коней валила пара. Вони перетоптувались на місці, бажаючи швидше рушити в дорогу. Стефан почергово допоміг нам піднятися на підніжку та сісти на сидіння. Тома зайняла місце поряд зі мною, а Ася зі Стефаном.

Я напружилася, коли він поклав руку на спинку і як би ненароком пригорнув Асю. А вона була тільки рада — іскрилася усмішкою, дурнувато хихотіла і притискалася до нього. Лише повага до подруги стримувала мене, щоб не зробить їй зауваження у присутності  Лорда і вказати на неналежну поведінку. Ні, я не ханжа, але мене бентежать такі знаки уваги через десять хвилин знайомства. Гаразд, може, і ханжа, але зовсім небагато.

- Як тут гарно! - не стримала захоплення Тома.

Щойно ми виїхали з лісу, перед нами розгорнулася неймовірна картина: величезні гірські хребти, посипані білою крихтою, біля підніжжя яких виднілися замерзлі нарости, і чим ближче ми під'їжджали, тим більше брил нам траплялося. Незабаром крижані стіни оточили нас з усіх боків, і простяглися так високо, що закрили собою сонце.

Сани промчали вузьким проходом і різко загальмували. Віз занесло вбік і вдарило об мерзлу стіну. Я ледве втрималася, щоб мене не скинуло з місця. Коні мотали гривою, задкували назад і відмовлялися їхати.

-  Що відбувається? — спитала Ася.

— Тихо, — сказав Стефан.

Ми завмерли. На якусь мить на землю лягла чорна тінь, зануривши нас у темряву. Над нашими головами пролетів величезний лускатий дракон.

-  Який жах! - прошепотіла Тома.

- Це Терр, сніговий дракон. Лабіринт, яким ми їдемо, його лап справа. Він – гроза наших земель. І ви повинні розібратися з цим чудовиськом.

Ми стривожено переглянулися — ніхто не вчив нас боротися з величезними драконами. Делікатна справа Стефана виявилася з неприємним душком і загрожувала не просто неприємностями. Боюся припустити, що у його понятті звичайні, не делікатні справи...

Вітаю на сторінках моєї нової історії! Не забувайте ставити уподобайки, додавати книгу до біблиотеки і писати коментарі. Окреме прохання підписуватися на мій авторський профіль.

Сподіваюсь історія вам сподобається!