💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

Читаємо онлайн Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко
його шантажують, ми дізнаємося.

Браден аб Мейлас із розумінням кивнув. Йому та Аврону аб Кадуґану було відомо про Йорверта більше, ніж решті повстанців. Зокрема, він розповів їм, що діє не один, а має трьох спільників-чаклунів, що постачають продовольство, інші припаси, стежать за переміщенням військ і збирають інформацію про всі важливі події в зовнішньому світі.

Хлопець піднімався нагору повільно, але впевнено, без зайвих зусиль долаючи всі перешкоди та пастки на своєму шляху. Нарешті він наблизився на досяжну для тренованого маґічного зору відстань, і Йорверт навіч переконався у слушності свого висновку про юний вік чаклуна. На вигляд він мав десь років чотирнадцять, не більше, був невисокий на зріст і, вочевидь, міцної статури. Щодо останнього Йорверт не міг судити напевне через довгий плащ; усе залежало від того, скільки теплих речей надягнено під ним. А сам плащ, добротні чоботи, пухнаста хутряна шапка та шкіряні рукавиці свідчили про те, що хлопчина аж ніяк не з бідної родини, швидше навпаки — з досить заможної.

„Ставлю на те, що син якогось поміщика,“ — подумав Йорверт. — „Стиль одягу швидше сільський, ніж міський… Але чому він прийшов до нас? Чому просто не поцупив у татуся грошей для переїзду на Абрад? Невже Браден вірно здогадався… Ні, дурниці! Поборники б не надіслали до нас шпигуна, чий одяг з першого погляду викликає підозри.“

Коли хлопцева постать стала потроху вимальовуватися з темряви, Браден видобув свій пістоль, а двоє вартових, що їх він прикликав до себе, націлили рушниці. Хлопець помітив це, насторожено завмер, сперся рукою на уламок скелі й задер догори голову. Його погляд був спрямований на Йорверта, в якому він уже розпізнав чаклуна.

— Опустіть зброю, друзі, — спокійно і впевнено сказав Йорверт. — Я все контролюю. — І махнув хлопцеві рукою, запрошуючи йти далі.

Той продовжив підйом і за наступні дві хвилини подолав решту шляху. Зупинився, засапано дихаючи, зміряв швидким поглядом Брадена, двох вартових обабіч нього і тих п’ятьох, що стояли віддалік, а потім знову зосередив увагу на Йорвертові.

— Я й не знав, що ми світимося, — промовив він трохи хрипкуватим, чи то від природи, чи то від морозу, голосом. — Я ж теж свічуся, правда? Тільки в дзеркалі цього не видно, так? — У його словах чулася надія.

Йорверт ствердно кивнув:

— Ніхто не може побачити власної маґічної аури. І це добре, бо інакше б вона засліпляла нас, заважала чарувати. Отже, досі ти не зустрічав жодного чаклуна?

— Ні. Тепер уже знаю, що ні. Чотири роки тому дядько Ґрайді водив мене на страту чаклунки в Дин Делгані… але вона не світилася маґією. Я ще тоді запідозрив, що та жінка ніяка не чаклунка, бо вона лише благала про милість і не пробувала звільнитись. А дядько твердив, що то молитви праведників позбавили її сили. Тільки я не відчував дії тих молитов.

— І ніколи не відчуєш, — запевнив його Йорверт. — То ти мешкаєш поблизу Дин Делгана?

— Не зовсім. На півдорозі між ним та Касневидом. Садиба Неяд Ґеврах, це наш родинний маєток. Мене звати Ківан аб Ридерх О’Міредах.

Гострий Йорвертів слух уловив, як один з вартових промимрив собі під носа: „Ба, лорденя приперлося!“ Ківан, схоже, нічого не розчув — або ж прикинувся, що не чує.

— З твого боку було необачно називатися справжнім ім’ям, — сказав Йорверт. — Міг би щось вигадати, як зробив я. Усі тут добре знають, що я ніякий не Ейнар аб Дилан і моє рідне місто зовсім не Таркаррай. Проте не ображаються, бо розуміють, що я так учинив не з недовіри до них, а через турботу про рідних.

— І правильно, — схвалив юний Ківан аб Ридерх, скорчивши нівроку поважну міну на своєму ще дитячому обличчі. — Зате мені нема про кого вболівати. Мої батьки вмерли, обидві сестри також, а дядьки з тітками відсуджують у мене маєток, щоб розділити його між собою. Я продав усе, що міг, збирався на Абрад, аж це почув про ваш бунт…

— Повстання, — незадоволено уточнив Браден. — Ми не бунтівники, а повстанці.

— Авжеж, перепрошую. Тиждень тому до нас дійшли чутки про повстання єретиків… тобто вільнодумців, яке очолив чаклун Ейнар аб Дилан з Таркаррая. От я й вирішив перевірити, чи це правда, а коли так, то приєднатися до вас.

— Ти дуже швидко нас знайшов, — зауважив Браден. — Підозріло швидко. Поборники, здається, досі не рознюхали, де наш табір. А тобі як це вдалося?

Ківан завагався й запитливо глянув на Йорверта. А той пояснив колишньому лейтенантові:

— Я ж казав, що подбаю про маґічний знак для чаклунів. Ви не звернули на мої слова уваги, бо не вірили, що хтось прийде. — І звернувся до хлопця: — Коли ти його помітив?

— Ще вчора вранці. Як починав придивлятися, бачив у небі жовтавий вогник. — Ківан на секунду закинув голову. — Зараз він точнісінько над нами. Я зрозумів, що це не просто так, і поїхав на нього. А вже ближче до вашої гори помітив розкидані по всьому схилу чарівні узори…

— Вони називаються плетивами. Згодом я дам тобі книжку, вивчиш правильні терміни, — сказав Йорверт. — А як ти проминув застави поборників? Були проблеми?

— Та ні, жодних проблем. Вони ж видивляються тих, хто йде з гір, і я легко прослизнув між їхніми патрулями. А на випадок, якби мене перестріли, мав напоготові приголомшливі чари.

— Тих паскуд краще зразу вбивати, — озвався вартовий, що перед тим бурмотів про „лорденя“. Він люто ненавидів поборників, які спалили його жінку та доньку за звинуваченням у чаклунстві, а його самого запроторили на каторгу. — Нічого з ними панькатись.

— Мабуть, що так, — погодився хлопець. — Тільки я ще нікого не вбивав. І не вигадував чарів для тихого вбивства. А кидатися вогнем… ну, це було б не зовсім тихо і, боюсь, не дуже влучно. Зате приголомшувати я вмію непогано — в Неяд Ґевраху частенько ходив до лісу і тренувався глушити дичину. Якось навіть нишком

Відгуки про книгу Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: