Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок - Ліра Куміра
- Вітаю, донечко, сильно злякалася? - мати Кіларіана дивилася на мене з посмішкою, абсолютно не звинувачуючи в тому, що трапилося нещодавно. А я задумалася над тим, що мої батьки, мабуть, вже б насварили мене, нагадуючи про мою безвідповідальність і дурість. О Боже! Як я могла забути!
- Мама! Тато! Асті! Кіра! - я вигукувала імена своїх рідних, не знаючи куди мені бігти, що робити. - Де ви? Мамо! - мою істерику, що знову не почалася, зупинив тихий, але владний голос дракониці:
- З ними все в порядку, ніхто не постраждав під час обвалу, - немов нежить зі мною говорила, ні почуттів, ні емоцій. І як у них так виходить?
- Ви ... ви впевнені? - схлипнула я.
- Абсолютно. Ви єдині, хто був в епіцентрі, іншим вдалося втекти, - вже добре, значить залишається тільки зруйнований палац. Але це ж суща дрібниця, так?
- А ... король? - почала я підбирати слова.
- Що король?
- Він сильно на мене злий? - випалила я на одному диханні і приготувалася почути свій вирок.
- Чи злий я? Ну... хіба що зовсім трохи, - Його Величність м'яко ступав по руїнах, що залишилися від Його палацу. - Але ще більше я в захваті! Такий діамант! - я не зрозуміла, це мене зараз хвалять або лають? Начебто і слова цілком приємні, але щось мені від них якось не по собі.
- Ваша Величносте, - я схилилася в ритуальному поклоні, дракони ж навіть не поворухнулися.
- Яке миле дитя, - посміхнувся мені монарх, - І до якого роду ти належиш?
- Я - Амелія, Амелія Ста... - я запнулася на першому складі , помітивши хижий блиск в очах короля, щось з ним явно не так, - Вінгед. - сказала прізвище чоловіка, щось мені підказувало, що не варто видавати своїх батьків.
- Ах, Вінгед. Як чудово, - він так скривився, що відразу стало зрозуміло, що Його Величність так зовсім не вважає.
- З приводу руйнувань... - дракониця вирішила перехопити ініціативу в свої руки, - ми завтра ж надішлемо магів, через тиждень всі роботи будуть завершені, - здавалося, король і не слухав те, що говорила жінка, він продовжував дивитися на мене.
- З Вашого дозволу ми підемо, - в розмову вирішив втрутитися Кіларіан, міцно схопивши мою руку, що не вдалося приховати від очей монарха.
- Ідіть-ідіть, але ми ще зустрінемося, Амелія, - ось що-що, а ця його обіцянка мені зовсім не сподобалася.
Я дозволила дракону себе відвести, а, опинившись на вулиці, відразу ж почала шукати своїх рідних. Багато хто з гостей поспішали додому, але мої-то повинні бути тут, тато обов'язково буде шукати мене. Але скільки б я не кричала, скільки б не намагалася прислухатися, рідних голосів так і не почула. І тільки Кіларіан тінню ходив за мною, немов щось винюхуючи, чи мені просто так здавалося, коли я заглядалася на його обличчя.
- Сюди, - я не відразу розібрала що мені сказав дракон, але глянула на простягнуту долоню і взялася за неї, довіряючи чоловікові поруч.
Ми йшли вглиб саду, що мене абсолютно не лякало, думаю, дракон знає, куди нам потрібно йти. Біля однієї з альтанок я побачила невеличкий натовп, виявляється хтось розмістив в ній «польовий» госпіталь. Дізнатися кому така ідея прийшла в голову не склало особливих труднощів, тільки-но я почула тихий жіночий голос:
- Рівніше накладай, та не лякайся ти. Коли натискаю тут, занадто боляче? - діловий тон моєї матінки змусив мене прискоритися, і я буквально прорвалася крізь натовп, ввалившись всередину альтанки.
- Мама! Асті! Кіра! - по черзі обійняла своїх рідних, розглядаючи кожну, ніби бачила вперше. - А тато де? - я озиралася на всі боки, так і не помічаючи його.
- Розбирає завали, шукає тебе, - відповіла мені Кіра, відриваючись на секунду від свого пацієнта. Я ж з відчуттям провини подивилася на чергу з поранених, але допомогти боялася. І який з мене тепер цілитель? Я ж навіть боюся доторкнутися до людини, щоб не нашкодити своїй силою, що збунтувалася.
- Ти навчишся всьому заново, я обіцяю, - Кіларіан немов думки мої прочитав. - Пішли знайдемо твого батька, якщо вже тут допомогти не можемо, - він знову був правий. Я ж важко зітхнула, і ми попрямували в сторону руїн.
Йшли по дорозі, намагаючись здалеку розглянути працюючих з завалами, запитували у кількох чоловіків, і вони всі вказували в один бік, туди ми і попрямували. Тата я впізнала відразу, точніше його спину, він разом з іншими військовими намагався розібрати один дуже великий завал.
- Тато! - крикнула я, намагаючись стримати сльози, він різко випростався, розвертаючись до мене, і відразу ж побіг у нашу сторону, чоловіки у колони з полегшенням видихнули і сіли прямо там, де працювали.
- Амі, донечко, - я жодного разу не бачила сліз на очах у батька, жодного до цього дня. Він зупинився поряд, обмацуючи мене в спробах знайти хоч найменше пошкодження.
- Я в порядку, - обійняла тата, вже не намагаючись зупинити сльози, просто притискалася до рідної людини і раділа, що він живий.
І як я могла подумати, що першим, що він зробить - це буде сваритися на мене? Але я практично вгадала, бо це було другим.
- Амі! Що це взагалі таке було? Як ти могла зруйнувати цілий палац, на якому захисту стояло більше, ніж на моїй збройової кімнаті!? А що якби люди постраждали? - ну ось, а я вже було переживала, що погано знаю своїх рідних.
- Тато, я... - я навіть не знала що і сказати в своє виправдання, він був абсолютно правий.
- Батько, вибачте, я не зміг стримати її силу, - ось краще б Кіларіан стояв собі тихенько в стороні, і навіщо тільки вліз в нашу розмову.
- А ось з Вами, молодий чоловік, нас очікує одна дуже цікава бесіда.
І те вірно, дочка знайдена, розвали можна залишити і робочим, а ось за новоявленого чоловіка можна б взяти і по повній. В цьому і був весь мій тато. Ех, мені б зараз розміститися зручніше, і можна спостерігати, як батько розпинає цього не дуже розумного дракона.
- Зараз я поговорю з королем, і ми поїдемо додому, - тоном, що не терпить заперечень, вимовив мій батько, - А Ви, молодий чоловіче, поїдете з нами.
«Ось і потрапив ти, хлопче, подивимося, як ти виплутуватися будеш з ситуації, що склалася», - потирав долоні мій ехідненький внутрішній голос , і я була з ним повністю солідарна.
