Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

До того ж я приїхала сюди, щоб спробувати зупинити Ніккі. Я знаю її краще, ніж хто б то не було. Ти не можеш довірити їй своє життя. І не можеш їй довіряти.

— Справа зовсім не в довірі. Я знаю…

— Вона — сестра Тьми. І це я вивела її на темну дорогу. І приїхала, щоб спробувати повернути її на шлях істинний. Але до цього часу ти не повинен їй довіряти. Гаразд, у тебе мало часу. Ти хочеш жити чи ні?

Стільки праці, і все в пусту. Він відчув, як з куточка ока скотилася самотня сльоза і потекла по щоці.

— Я обираю життя, — промовив він.

— Знаю, — з посмішкою шепнула вона. — Я бачила статую. А тепер прибери руки. Мені потрібно накласти на твою рану свої.

Руки Річарда ковзнули вздовж тіла, а Алессандра накрила долонями рану. Він відчував себе безпорадним. І не міг думати ні про що, крім пронизуючого його болю.

Він відчув поколювання магії, яка промацувала глибину його поранення. Стримуючи крик, він зціпив зуби.

— Тримайся, — прошепотіла вона. — Рана серйозна. Буде боляче, але скоро все стане добре.

— Я розумію. — Річард коротко охнув. — Роби. Біль від її магії пронизала його, немов у рану сунули розжарене вугілля. Він ледве не почав кричати вголос, але тут біль раптово скінчилася. Річард лежав, закривши очі і важко дихаючи, очікуючи, що біль повернеться знову. Він відчув, як сестра Алессандра прибрала руки.

Річард розкрив очі і побачив, як очі сестри Алессандри раптом широко розчинилися. Якусь мить він не розумів, чому.

А потім побачив, як з її грудей висовується вістрі меча. Алессандра потягнулася руками до горла, з її рота хлинула кров. Губи розкрилися в німому крику.

Кістлява рука відкинула її геть.

Її пронизав меч, яким Річард бився з Келен. Річард потягнувся до піхвах, що лежало поруч, але чиясь нога відкинула Меч Істини в сторону.

До нього нахилився усміхнений череп самої смерті.

— Від тебе суцільні неприємності, Річард Сайфер, — пролунав з темряви над головою каркаючий голос. — Але тепер цьому прийшов кінець.

Висока незграбна фігура височіла над його безпорадно розпростертим на підлозі тілом.

— Цей твій дрібний бунт скоро придушать, вже це я можу тобі твердо пообіцяти перед тим, як ти помреш. Їх безглуздому виступу покладуть край. Ці люди скоро очуняють. На твій заклик відгукнулися лише екстремістські покидьки.

Більшість же розуміють свої обов'язки перед іншими людьми. Усі твої зусилля — даремні.

Брат Нарев змахнув рукою, ніби показуючи околиці.

— Дуже підходяще місце для тебе, щоб померти, як думаєш, Річард? Ці кімнати — майбутні камери для допитів. Якось раз тобі вдалося уникнути камери тортур, але цього разу не вийде. Ти помреш в одній з них, як тобі й слід було минулого разу.

Я ж, зі свого боку, проживу тут дуже і дуже довго і побачу, як Орден принесе благочестя в світ. А тут, у цих кімнатах, радикальні елементи на зразок тебе будуть зізнаватися у своїх злочинах. Я просто хочу, щоб ти про це дізнався, перш ніж навічно потрапиш в крижані обійми Володаря.

Брат Нарев, закликаючи магію, скорчив руки, як клешні. Річард бачив, як розпечене світло розцвітає навколо долонь верховного жерця і спрямовується вниз. Стиснувши руку Келен, Річард дивився, як біла блискавка смерті летить до нього.

Блискавка набрала медового кольору. І розсипалася, мов повітря згустилося і не пропустило її.

З горла брата Нарева вирвався розлючений рев. Він люто затряс кулаками.

— Ти володієш даром чарівника! Хто ти такий?!

— Я — твій самий жахливий кошмар. Я — самостійно мисляча людина, яку твоя брехня може обдурити не більше, ніж спалити твоя дурна магія.

Брат Нарев спробував з силою наступити Річарду на обличчя, але той ухитрився відбити удар. Він схопив Нарева за щиколотку. Чаклун втримався на ногах і скажено рвонувся, щоб вивільнитися. Річарду, утримуєчому ногу Нарева, здавалося, що в рану увігнали розжарене залізо. Він намагався утримати супротивника, але пальці ковзнули по мокрій шкірі.

Ледь вивільнившись і опинившись поза зоною досяжності, Нарев нахилився і схопився за стирчачий із спини сестри Алессандри меч. Він потягнув, але не зміг витягти його цілком. Загарчавши від люті, Нарев рвонув меч. Його ноги ковзали по слизькій підлозі.

Річард розумів, що як тільки Нарев заволодіє зброєю, то миттєво з ним розправиться.

І він з усієї сили кинувся чаклуну в ноги. Брат Нарев перекинувся на мокру підлогу. Річард, живіт якого ще судомило від болю, всією своєю вагою наліг на ноги Нарева, не даючи тому піднятися. Кістляві пальці хапали його за обличчя, намагаючись дістатися до очей. Річард відвернув голову. Чіпляючись за балахон, він підтягувався вгору по тілу чаклуна, не звертаючи уваги на удари, які обрушувалися на обличчя.

Річард схопив брата Нарева за шию. Кістляві пальці брата Нарева грубо вп'ялися в шию Річарда. Обидва з риком від зусиль, намагалися задушити один одного. Річард крутив головою, намагаючись викрутитися з смертельної хватки Нарева, одночасно намагаючись дістатися до кадика Нарева. щоб перекрити тогому кисень.

Нарев спробував перекотитися, щоб скинути Річарда з себе. Річард розвів ноги ширше, щоб Нареву, який звивався і відбивався було важче вивернутися. Він відчував, як горять недавно розпороті кишки.

Річард багато місяців працював на Орден різцем і молотком. Він був сильніший, але він також втратив багато крові, і сили танули. Він здавив з усіх сил. Пальці на його горлі трохи ослабли.

Очі чаклуна почали викочуватися, коли Річард