Бенкет круків - Джордж Мартін

Вино стало частиною вечірнього ритуалу. З сера Іліна був чудовий товариш по чарці. Ніколи він не перебивав, ніколи не перечив, ніколи не жалівся й не запобігав, ніколи не розповідав довжелезних безглуздих історій. Тільки пив і слухав.

— Слід було б мені всім друзям язики повтинати,— заговорив Джеймі, наповнюючи кубки,— і родичам теж. Мовчазна Серсі — ото було б мило! Тільки цілуватися без язика погано,— він випив. Вино було темне, солодке й густе. Побігло по стравоходу, зігріваючи.— Навіть не пригадую, коли ми вперше поцілувалися. Спочатку це були невинні цілунки. А далі зовсім не невинні,— допивши вино, він відставив кубок.— Тиріон казав, що повії переважно не цілуються. Упорають тебе до втоми, казав він, але ти так і не дізнаєшся смаку їхніх вуст. Як гадаєте, моя сестра цілувалася з Кетлблеком?

Сер Ілін не відповів.

— Не думаю, що мені можна вбивати власного побратима. Ліпше оскопити його і відіслати на Стіну. Саме так вчинили з Лукамором Любасом. Сер Озмунд, певна річ, оскопленню не зрадіє. Та й не слід забувати про його братів. Брати бувають вельми небезпечні. Коли Ейгон Негідник стратив сера Теренса Тойна за те, що той переспав з його наложницею, Тойнові брати все можливе зробили, щоб його вбити. Всього можливого виявилося недосить (а це вже заслуга Лицаря-Дракона), але вони щиро намагалися. Так записано в Білій книзі. Все записано, тільки не сказано, що робити з Серсі.

Сер Ілін черкнув пальцем по шиї.

— Ні,— озвався Джеймі.— Томен уже втратив брата, втратив чоловіка, якого вважав батьком. Якби я вбив його матір, він би мене зненавидів... а та його мила дружинонька обов'язково знайшла би спосіб обернути цю ненависть на користь Небосаду.

На вуста сера Іліна набігла посмішка, яка Джеймі не сподобалася. «Бридка посмішка. Бридка душа».

— Щось ви забагато балакаєте,— сказав він.

Наступного дня сер Дермот Дощелісівський повернувся в замок з порожніми руками. Коли його запитали, що він бачив, він тільки й відповів:

— Вовків. Сотні клятих сіроманців.

Він двох чатовий втратив: вовки поночі напали й загризли їх.

— Вояки були озброєні, в кольчугах і дубленій шкірі, а ці звірюки взагалі їх не боялися! Джейт перед смертю сказав, що на чолі зграї була велетенська вовчиця. Якщо йому вірити — деривовчиця. Вовки й поміж конов'язь забігли. Два кляті виродки мого улюбленого гнідка зарізали.

— Кільце багать довкруж табору могло їх відлякати,— сказав Джеймі, й тут йому подумалося: а не могла ота деривовчиця сера Дермота виявитися тою самою, що покалічила Джофрі неподалік роздоріжжя?

Однак вовки чи не вовки, а сер Дермот, перемінивши коней і взявши побільше людей, наступного ранку знову виїхав на пошуки Бриндена Таллі. А по обіді лорди Тризуба з'явилися до Джеймі з проханням відпустити їх додому. Джеймі дозвіл дав. Лорд Пайпер також хотів дізнатися долю свого сина Марка.

— Всіх полонених можна буде викупити,— пообіцяв Джеймі. Річкові лорди рушили на вихід, а лорд Карил Ванс затримався.

— Лорде Джеймі, вам слід поїхати у Крукодерево. Поки під брамою сидить Джонос, Тайтос ніколи не здасться, але перед вами, я певен, прихилить коліно.

Джеймі подякував йому за пораду.

Наступним поїхав Дужий Вепр. Хотів повернутися в Дарі, щоб, як і обіцяв, боротися з розбійниками.

— Ми перетнули половину клятого королівства — і заради чого? Щоб ви примусили Едмура Таллі штанці обмочити? Слави цим не здобудеш. Моя душа вимагає бою. Хочу піймати Гончака, Джеймі. Або його, або лорда Прикордоння.

— Гончак ваш, якщо піймаєте,— сказав Джеймі,— але Берика Дондаріона слід брати живим і везти на Королівський Причал. Він має померти на очах тисяч людей, бо в іншому разі надовго мертвим він не залишиться.

Дужий Вепр побурчав, але зрештою погодився. На другий день він поїхав разом зі своїм зброєносцем і кіннотою, узявши ще й Безбородого Джона Бетлі, який вирішив ліпше їхати полювати на беззаконників, ніж повертатися до дружини, що уславилася своєю потворністю. Казали навіть, що в неї є борідка, якої не зміг відростити сам Бетлі.

Ще слід було попрацювати з залогою. Всі солдати до ноги присягалися, що гадки не мали ані про плани сера Бриндена, ані куди він міг податися.

— Брешуть,— наполягав Емон Фрей, але Джеймі так не думав.

— Якщо ні з ким планами не ділитися, ніхто й не зрадить,— зауважив він. Леді Дженна запропонувала допитати кількох. Він відмовився.— Я дав Едмуру слово: якщо він здасться, залогу не чіпатимуть.

— Вельми шляхетно з твого боку,— мовила тітка,— але тут потрібна сила, а не шляхетність.

«У Едмура запитайте, який я шляхетний,— подумав Джеймі.— Про метавку запитайте». Чомусь йому не вірилося, що мейстри, пишучи історію, порівнюватимуть його з королевичем Еймоном Лицарем-Драконом. А все одно він почувався на диво задоволеним. Все-таки здобута перемога у війні! Драконстон упав, скоро те саме буде і зі Штормокраєм, Джеймі й сумнівів не мав, а Станіс хай сидить собі на Стіні. Північани його не полюблять, як не любили й лорди штормових земель. Якщо його не знищить Руз Болтон, то доб'є зима.

А Джеймі тут, у Річкорині, виконав свою роль, так і не піднявши фактично зброї проти Старків чи Таллі. Щойно розшукає Чорнопструга, зможе повернутися на Королівський Причал, де Джеймі й мав би бути. «Моє місце — поряд з королем. Поряд із сином».

Чи схоче Томен знати правду? Вона може коштувати йому престолу. «Кому ти надаси перевагу, хлопче,— батькові чи престолу?» Хотів би Джеймі знати відповідь! Малому дуже подобається прикладати свою печатку до документів. І дуже може статися, що він і не повірить Джеймі. Серсі казатиме, що це неправда. «Люба сестричка-облудниця». Треба знайти спосіб вирвати Томена з її пальців, поки він не перетворився на нового Джофрі. І в той сам час знайти людей в оновлену малу раду. Якщо вдасться відсторонити Серсі, сер Кеван може погодитися стати Томеновим правицею. А як і не погодиться, що ж — у Сімох Королівствах не бракує здібних людей. Ось, наприклад, Форлі Престер а чи Роланд Крейкгол. А якщо знадобиться хтось не з західняків, щоб присмирити Тайрелів, завжди є Матис Рован... ба навіть Пітир Бейліш. Мізинчик — приязний і кмітливий, однак занадто низькородний, щоб можні лорди відчували в ньому загрозу, особливо поки він не має власних вояків. Ідеальний правиця.

Наступного ранку відбув гарнізон Таллі, цілковито роззброєний. По тому як солдати дали священну обітницю не здіймати ніколи зброї проти лорда Емона чи дому Ланістерів, усім