Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

— Але ж залишилося ще багато, — відказав Тіен.

— Рошон намагається знесилити нас, — пояснив Каладін. — Поступово перекриває нам кисень.

— Усе не так погано, як здається, — мовив молодший брат, беручи його за руку. — Не такий страшний Спустошувач, як його малюють. От побачиш.

У Каладіновій голові роїлися заперечення, які раптом вклякли перед братовою усмішкою. І в цю найпохмурішу пору він на мить відчув себе так, немов з-за хмар проглянуло сонце. Хлопець був готовий заприсягтися, що все довкола здалося яскравішим, негода трішки розвіялась, а небо вияснилося.

Уздовж тильної стіни дому проходила їхня мати. Вона звела на них голову, неначе весело дивуючись із того, що ті обоє сидять на даху під дощем. Тоді ступила крок на край скосу. У тому місці до каменю причепилося невелике гроно клямкунів — ці крихітні двопанцирні істоти швидко розмножувалися під час Ридання. Здавалося, вони беруться нізвідки — достоту як їхні родичі, маленькі равлики, які також всівали крівлю.

— І про що це ви вдвох тут бесідуєте? — запитала вона, підходячи та сідаючи коло них. Гесіна рідко поводилася так, як інші містечкові матері. Подекуди це спантеличувало Каладіна. Хіба ж не мала вона загнати їх усередину абощо, бідкаючись, що вони простудяться? Але ні — вона просто підсіла до гурту у своєму коричневому шкіряному плащі.

— Каладін занепокоєний тим, що батько витрачає сфери, — пояснив молодший син.

— Ну, я б не хвилювалася через це, — відказала вона. — Ми відправимо тебе до Харбранта. За два місяці ти станеш достатньо дорослий для цього.

— Ви з Тіеном маєте поїхати зі мною, — мовив Кел. — І батько також.

— І залишити містечко? — запитав брат такими тоном, ніби ніколи й не думав про цю можливість. — Але мені тут подобається.

Гесіна всміхнулася.

— Що таке? — запитав Каладін.

— Більшість молодих людей твого віку вдається до всіх можливих засобів, аби здихатися нагляду батьків.

— Я не можу податися геть, залишивши вас тут. Ми — родина. Він наступає нам на горло, — сказав Каладін, кинувши погляд на брата. Після розмови з ним він почувався набагато краще, але його контраргументи нікуди не ділися. — За лікування ніхто не платить, і я знаю, що й тебе ніде більше не візьмуть на роботу. Що отримує батько в обмін на ті сфери, які все одно витрачає? Овочі за десятикратною ціною й запліснявіле зерно за подвійною?

Гесіна всміхнулася:

— Спостережливий.

— Батько навчив мене помічати деталі — «дивитися поглядом хірурга».

— Що ж, — промовила вона, зблиснувши очима. — А чи помітив ти ним, коли саме ми витратили першу сферу?

— Звісно, — відказав Каладін. — На другий день після нещастя на полюванні. Батькові довелося купити свіжої марлі для бинтів.

— А нам справді не вистачало перев’язувального матеріалу?

— Та не дуже. Але ж ти знаєш батька. Він не любить, якщо наші запаси хоч трохи виснажуються.

— І він пустив на це одну з тих сфер, які беріг багато місяців, та ще й зіштовхнувся через них лобами з градоправителем, — наголосила Гесіна.

«Не кажучи вже про те, що пішов заради них на крадіжку, — подумав Каладін. — Але ти й сама це добре знаєш». Він зиркнув на Тіена, котрий знову дивився в небо. Наскільки Кел здогадувався, брат усе ще не дізнався правди.

— Тож твій батько так довго опирався, — сказала мати, — щоби зрештою здатися й витратити сферу на бинти, які не знадобляться ще багато місяців?

То було влучне зауваження. Чому ж це батько раптом вирішив…

— Він примушує Рошона думати, ніби той потроху бере гору, — здогадався здивований Каладін, озираючись на неї.

Гесіна лукаво посміхнулася.

— Той світлоокий зрештою знайшов би, як помститися. Хоча це було би нелегко. Глава нашої сім’ї — громадянин високого рангу, тож має право вимагати дізнання. Адже він врятував життя Рошону, і багато хто зміг би підтвердити, що Ріллірові рани були страшні. Але градоправитель щось придумав би, якби лише не відчував, що розтоптав нас.

Каладін повернувся в бік маєтку. Хоча той і був прихований за пеленою дощу, він усе ж розгледів намети армії, що отаборилася на полі внизу. На що було б схоже солдатське життя, яке нерідко тріпають шторми й вітри, омивають дощі та грози? Колись він почувався б заінтригованим, але тепер кар’єра списника втратила для нього свою принадність. Його свідомість переповнювали схематичні зображення м’язів і завчені напам’ять переліки хвороб та симптомів.

— Ми продовжимо витрачати сфери, — сказала мати. — По одній що кілька тижнів. Почасти на прожиття, хоча моя рідня й запропонувала поділитися припасами. Але здебільшого для того, щоб Рошон і далі гадав, ніби ми подаємося. А потім відправимо тебе до Харбранта. Неочікувано. Ти поїдеш, і сфери опиняться в надійних руках подвижників, які використають їх на виплату тобі стипендії впродовж усіх років навчання.

До нього нарешті дійшло, і він закліпав очима. Вони не здавалися — перемагали.

— Подумай лише, Каладіне, — мовив Тіен. — Ти житимеш в одному з найвеличніших міст світу! Це буде так захопливо. Станеш освіченою людиною — як батько. Й особисті секретарки читатимуть тобі яку завгодно книгу.

Той відкинув з лоба мокре волосся. із братових вуст це прозвучало куди грандіозніше, ніж здавалося йому самому. Хоча, звісно, послухати Тіена, то й калюжа крєму — розкішна штука.

— Це правда, — сказала мати, усе ще вдивляючись горі. — Ти міг би студіювати математику, історію, політику, тактику, природничі науки…

— А хіба не жінки їх вивчають? — запитав Каладін, насупившись.

— Світлоокі жінки — опановують. Але існують і вчені-чоловіки. Хоч їх і менше.

— І все це — щоб стати медиком?

— Ти не конче маєш вчитися на лікаря. Твоє життя у твоїх власних руках, сину. Якщо обереш кар’єру хірурга — ми пишатимемось тобою. Але не сприймай це так, ніби заради батька ти маєш продовжити його справу.

Вона опустила очі на сина, і з повік упали краплі дощової води.

— А ким іще я міг би стати? — запитав ошелешений Каладін.

— У багатьох професіях потрібні чоловіки, які мають голову на плечах і належну підготовку. Якби ти забажав освоїти всі мистецтва, то міг би стати