Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

***

Головний корпус академії кварт зовні був схожий на католицький собор. Над високою будівлею з білого мармуру урочисто виступало понад сотня шпилів. Стіни прикрашали опуклі симетричні скульптури у готичному стилі. А з вікон, схожих на картини зі складних вітражів, дивилися на нас образи горгулій, драконів і сирен.

Усередині відбувалося щось неймовірне: маленькі феї зі крилами, що світилися, літали під стелею, прикрашеною венеціанськими фресками. Їхнє сяйво відбивали тисячі осколків дзеркал, що висять у повітрі. Їхні відблиски грали на натовпі розгублених майбутніх студентів. Ми з Рінкою були останніми, хто дістався місця після аварії корабля.

Відчинилися двері, і молоді люди в однаковому одязі вийшли нам назустріч. Приголомшена, я дивилася на різноманіття рас, не приховуючи захоплення. Крім гарпій, людей і павуків тут були двоголові змії з людським тілом і звіро-люди, схожі на перевертнів із голлівудських фільмів сорокових років.

Хрускіт дерева і шум підлоги під ногами не на жарт налякав. Перелякалась не тільки я. Першокурсники нервово тупцювали, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Дивлячись на їх реакцію, старшокурсники вибухнули сміхом. Паркетна підлога піднінялась, складаючись у лавки, і кожна нова лава розташовувалась вище за попередню, утворюючи щось на кшталт грецького Колізею.

Величезний щурів у старому пошарпаному піджаку протиснувся через натовп і скомандував: «Першокурсникам — на перші ряди».

Одетта Чейк, одягнена в сірий кардиган із розкльошеними рукавами довжиною до підлоги, пройшла в центр. На той час усі вже сиділи на місцях. Виглядала ректор трохи втомлено. Але якщо врахувати, що кілька годин тому їй довелося керувати операцією з порятунку летючого корабля, а потім шукати пару адептів, що загубилися в лісі, і яким пощастило знайти серед непрохідної хащі неприємності на свою голову – її стан був дуже виправданий.

— Хвилину уваги! — вигукнув той самий пацюк.

Сотні студентів різних рас та видів сиділи по всьому периметру лекторію і в мить замокли. Я пробігла очима в пошуках Макса і побачила його навпроти мене. Я зраділа, що з ним нічого не сталося. За пару чоловік від нього сидів красень-гарпій і моя зведена сестра Маринка. Вони шушукалися, не зважаючи на те, що відбувається.

Мене вкололи ревнощі.

—  Адепти академії кварт. Я думаю, не секрет, що сьогодні сталася надзвичайна подія. Магікайський дракон напав на кораблі з першокурсниками, але завдяки злагодженій роботі квартових вартових Нефеми та кварт випускних груп нам вдалося провести рятувальні заходи. В інциденті ніхто серйозно не постраждав.

Хвиля оплесків підтримала промову ректора.

— …З радістю хочу повідомити вам, що набір квартових вартових цього року закінчено. Вітайте новачків, які стануть вашими бойовими товаришами.

І знову пролунав шум хлопків, але вже на нашу адресу.

— …Давайте дізнаємося, які кварти цього року у нас з'являться...

Студенти з перших місць схвильовано почали розглядати своїх сусідів.

— Що відбувається? — запитала я Рінку.

— Зараз розпочнеться відбір у кварти.

Легке хвилювання охопило мене. За розповідями казкарки, з кварти вийти неможливо. Четвірка кварт довічно пов'язана магічними силами.

Казкарка! Я зовсім забула про неї! Коли я бачила її востаннє? Швидше за все, я втратила її ще під час краху корабля. Адже там було так багато цінного.

І поки я мучилася здогадами, до центру зали винесли великий золотистий чан, оздоблений орнаментами. Одетта Чейк грюкнула, і в ньому розпалилося полум'я. Від несподіванки я підскочила на місці. Вогняні язики росли, і з їхніх вершин народився самостійний образ, що горить. Він відривався від полум'я і злетів під стелю, змушуючи фей, що світяться, з переляку ховатися за дзеркала. Схожий на птаха, він крутився, зачаровуючи красою.

Птах опустився нижче і промайнув над головами першокурсників, змушуючи їх у страху пригинатися до землі. Вона ніби шукала когось. Набравши висоту, раптом вчепилася кігтистою лапою в один із осколків дзеркал і зручно вмостилася, спостерігаючи за нами.

Яскраве жовто-гаряче перо впало з її крила і полетіло вниз. Підхоплене вітром, воно ширяло над нашими головами. Найвідчайдушніші намагалися його зловити, але воно не давалося до рук.

  Непримітне дівчисько, схоже на звичайну людину, сиділо з розкритими долонями і навіть не намагалося зловити дар чарівного птаха. Воно саме акуратно лягло до її рук. Розгублена, вона дивилася на всі боки, не розуміючи, що їй робити. Її покликав величезний щурів, і вона підійшла до золотого казана в центрі зали. Підхоплене потоком повітря, перо продовжило свій шлях, і згодом поряд з дівчиною з'явилося ще троє першокурсників.

Вогонь у казані затих, його не було видно за золотою стінкою. Студенти витягли праві руки і склали їх на кшталт квадрата, хапаючись долонею за кисть сусіда. І тільки постать утворилася, як величезний вибух вогню обпалив їх, наче запаював металеві труби.

На мій подив, четверо першопрохідників не закричали від болю. А варто полум'я вщухнути, я помітила, що на руках не було жодного сліду. Мабуть полум'я було магічним.

І знову перо птаха розпочало свій шлях, формуючи нові кварти. Я була б не проти потрапити до четвірки з Максом. Але це бажання незрівнянне з тим, як я хотіла потрапити в кварту з красенем-гарпієм. Я спостерігала за ним усю церемонію, зрідка відриваючи погляд. Навіть Рінка це помітила: