Шазілір. Заборонений день - Олена Гриб

– Нехай так. Але я не боюся Мишку, а їй не страшний Ріан.

Знущальний регіт Гаріала перейшов у сиплий кашель.

– Людина вашого рівня не може бути аж настільки наївною, – прохрипів Рект. – Чаклунку чекає вогонь, вас – заздалегідь програна боротьба з Жовтою радою. Не лицемірте хоч перед собою. Дайте їй спокій. Не заради неї – заради себе.

І все-таки він розговорився. Зачепив минуле, поскаржився на марного онука, згадав про загальні для всіх проклятих здібності…

– Чому ви дозволили мені піти? – задихаючись, спитав наостанок. – За належного везіння… ха-ха… я протягну ще роки.

Даріан подивився йому в очі й, не витримавши пильного погляду, відвернувся. Підняв сумку, витяг із неї лампу, поставив на худі груди чаклуна.

– Впізнаєте?

– Як?..

– Її не було у сейфі. Ми всі помилилися. Капітан «Червоноі лілії» зберігав цінні речі як скупа стара – під матрацом.

– І?..

– Вам вирішувати. Ця лампа ледве тліє. Погасіть її або зробіть яскравою востаннє.

– Не шкодуватимете?..

– Я знаю, що ви оберете.

– Навряд чи. Ніколи не хотів опинитися в ролі жертви.

Даріан перемістив лампу на низеньку скриню, що стояла перед ліжком Гаріала.

– Повірте, ваш вибір очевидний. Чи ви зможете провести залишок свого життя із заплющеними очима?

– Будь-який матрос викине її без питань

– Будь-який зі шхуни торгового дому – можливо. Проте… Хіба ви відчуваєте хитавицю? Це не корабель, а звичайний склад у порту, яких тисячі. Вас годуватимуть і переодягатимуть, але лампа залишиться там. А все інше вирішуйте самі.

– Баміал…

– Щиро вірить, що відправив вас набиратися сил у південні краї. Пізніше отримає кілька оптимістичних листів і сумну звістку. Вік, що вдієш… Здивовані? Даремно. Секрет простий: новий капітан «Червоної лілії» не настільки відданий Ректам, як прагнув показати на співбесіді. Прощавайте.

Біля порога Даріан забарився.

– Думаєте, це надто жорстоко? – запитав, обернувшись на мить. – Я вважаю – справедливо. Якщо вам цікаво, чаклунка нічого не знає.

– І не дізнається?

– Ніколи.

– Хіба в неї немає жаги помсти?

– Є. Але я не дозволю їй бруднити руки.

Безкровні губи Гаріала розтяглися в посмішці.

– Прикро, що ви не народилися обдарованим, – прохрипів він. Потім широко розплющив очі, і вогник лампи запалав яскравіше. – До речі, мені ж треба сказати останні слова… Бережіть їх. Щоб потім не шкодувати, бережіть, доки вистачить сил. Це не допоможе, але згодом страждати буде легше.

Даріан зачинив двері.

– Зайдете до нього за годину, – наказав одному зі своїх людей.

І вирушив на причал.