Шазілір. Заборонений день - Олена Гриб

Для початку він відправив онуку спадщину – «Синю лілію», яка після ремонту перетворилася на «Чорну», і «Білу», що стала «Червоною», а також запас ламп, яких вистачило б на кілька поколінь. Не забув про напутнє послання: пояснив, як користуватися артефактами, розповів про те, що люди – як худоба, а тому можна тягнути з них усі жили, й наказав зібратися з думками.

Гаріал не планував зізнаватися, що живий. По-перше, його ім’я добре знали серед «випалювачів»; по-друге, він пам’ятав зраду сім’ї і не хотів зневіритися знову.

Баміал засвоїв урок. «Лілії» стали для нього своєрідною грою. Він прагнув не стільки грошей, скільки впливу. Йому подобалося дурити гордовитих ейронів, обкрадати їх – і брати за це плату, випробовувати сили на кожному і не відчувати нічого, крім задоволення.

Рект-старший не сумнівався: з онука вийшов би добрий спадкоємець і послідовник. Але повноцінного дару в молодого чоловіка не було!

Або ж Баміал не хотів його розвивати.

Гаріал десятиліттями вивчав обдарованих. Він з’ясував: ментальні здібності – їхня загальна ознака. Вони є у всіх: у когось сильні, в інших майже не виражені. Крім цього, кожен проклятий мав свою особливість: перерозподіляв успіх (Рект), зцілював (Даріл Майна), бачив минуле (Айнор Лісс), керував стихіями (Інт Рісоп), захищав від впливу магії (Венда Дайра). Баміал умів вселяти настрій – і все.

Гаріал не втрачав надії, що одного разу молодий Рект почне чаклувати по-справжньому. Не міг же онук бути єдиним представником обдарованих, якому дісталися лише ментальні сили?

Старий осів у магістраті. Знайшов собі непримітну посаду, видресирував помічників, облаштувався… Йому подобалося перебувати в гущі подій – поруч із губернатором, розшуком, Жовтою радою, і водночас не привертати уваги. Чиновник із податкової – навіть звучить нудно. І зусиль докладати не доводилося – його просто ігнорували.

Життя помалу налагоджувалося. Баміал вчасно зупинився і не розтринькав усі успадковані лампи, а зробив їх захмарним ексклюзивом для обраних і впливових. Гаріал вдосконалив свої обереги, підлаштував їх для простору, а не для індивідуального використання. Лампи, що витягували удачу лише з тих, хто дивився на «вогник», а потім поступово розповсюджували її навколо, даруючи везіння і людям, і предметам, відіграли важливу роль у розквіті торгового дому. Оснащені амулетами кораблі поверталися неушкодженими, репутація молодого Ректа покращувалась, він припинив топити горе у вині… Якоїсь миті Гаріал зрозумів, що більше не потрібен. Йому стало самотньо. Захотілося мати поряд того, з ким можна говорити відверто.

Або хоча б ланцюгового пса.

Кримінальний тип Соммер Леондар до довіреної особи не дотягував, проте помічником виявився розумним. Він регулярно доставляв тих, на кого вказував господар, і отримував більш ніж пристойну платню.

З часом щомісячний ритуал перетворився на рутину. Жертви поводилися однаково: починали з погроз, переходили до умовлянь, закінчували прокльонами.

Тільки одна з них вирізнялася з натовпу. Того дня заплановане полювання Леондара зірвалось, і він привіз заміну. Зовсім юна дівчина з незрозумілою покірністю сприйняла те, що з нею відбувалося. Не кажучи ні слова, вона дивилася на чаклунське полум’я доти, доки її очі не заплющилися. Вранці помічник відвіз труп у занедбані кар’єри – бездонні шахти біля моря, куди не потикалися ні нишпорки, ні стерв’ятники.

Незабаром Рект задумався про останнє прохання свого вчителя – подбати про його нащадків. Знадобився лише один візит до архіву, щоб дізнатися адресу онука Венди Дайри – обраниці Рісопа. А після поїздки в прибережний квартал відбулася перша неприємна розмова з Леондаром.

– Ти привіз чотирнадцятирічну дитину. Ти маєш виправдання?

– Еріел збирався її продати. Ви ж самі знаєте, що наші, місцеві, неповнолітніх не беруть, от я й подумав, що вона доросла. Вибачте, пане, надалі буду уважнішим.

Який саме Еріел винен у тому, що трапилося, старий не розбирався. Закар втратив усе везіння – і, по суті, канув у небуття.

Нещастя, що трапилося з «Чорною лілією», стало для Гаріала черговим ударом. Амулет, створений ціною життя тієї, кого він пообіцяв захищати, вкрали! Її загублене майбутнє не допомогло Баміалу (з погляду Ректа – трагічна, але допустима подія), а перетворилося на оберіг якоїсь персони, що не гребувала крадіжками.

«Таке не прощається», – виніс вердикт старий.

І долю Алланіди, що майже два роки через незнання підживлювала корабельну лампу власною удачею, було вирішено.

Соммер сам підписав собі смертний вирок. Його не лякало чаклунство – навпаки, після одкровень Блекки він запропонував збільшити масштаб діяльності. Людей багато, та й багатіїв, готових розщедритися заради чогось особливого, теж вистачало.

Немов обдарованого цікавили гроші!

Відмова Леондара не здивувала – він знав, що наймач трохи не при своєму розумі. Однак (Міка не помилилася!) ризикнув вимагати лампу для своєї матері.

Синівські почуття Рект розумів, проте й зраду пробачати не збирався, тож сталося те, що сталося. Пані Леондар отримала амулет, і не має значення, як вона ним розпорядилася. Соммер розплатився сповна.

Довелося шукати нових посіпак – цього разу затятих негідників, про яких ніхто не турбуватиметься і не розпитуватиме. Декілька друзів Леондара з транспортної компанії «Мрія» цілком підходили для справи.