Шазілір. Заборонений день - Олена Гриб

Міка склала листа, засунула в кишеню і задумливо подивилася в простір. Останнє прохання не залишило її байдужою. Керрейт міг прикидатися скільки завгодно – вона бачила, що приліплене шазілірцями прізвисько його пригнічувало.

Чи йому не давали спокою власні вчинки?

– Нічого не можна змінити. Ми обидва ті, хто ми є. Навіть починаючи з чистого аркуша, ти залишаєшся собою. А ми не настільки самовпевнені, щоб кинути все. Йому дороге це місто, мені – люди, які визнали й мене людиною. Я боротимусь за право бути собою, Ріан – за спокійні вулиці та скелі, на які більше нікому не доведеться йти.

На жаль, вимовлені вголос думки впевненості не додали. Міка розуміла: все набагато складніше. Є обов’язок, громадська думка, горезвісна Рада, злостивці, забобони, зручна брехня… І вікові традиції, що успішно підміняли закони. Замість нудного, розміреного життя архівної доглядачки на неї чекала боротьба за кожну дрібницю, що нібито належала їй по праву. До того ж, якщо Ірван Шала має рацію і ейрони з «Червоної лілії» підсвідомо запам’ятали своє бажання бачити її у вогні, веселе майбутнє гарантовано.

– Лиходія знешкоджено, буденність повернулася, – оголосила Міка сама собі. – Цікаво, Рект уже змився? Чи наважиться загравати з «випалювачами»?