💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Читаємо онлайн Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
class="p1">— Якби батько проводив удома достатньо часу, щоби я зміг його запам’ятати. Якби ти прийшов у наш дім, коли мені було вісім років, а не одинадцять. Якби ти намагався читати мені моралі. Якби ти заборонив купувати цей чортовий мопед. Якби ти завів цих довбаний бджіл до того як я поїхав вчитися… Коротше кажучи, якби ти зробив все інакше, я зненавидів би тебе до глибини душі. А так… Мені здається, що справжні батьки теж не завжди розуміють своїх дітей, але все якось обходиться.

Він посміхнувся.

— Ти став старшим. Мудрішим.

— Є трохи.

Залишилося ще роботу знайти. Ох, гроші…

День від’їзду до Редстона вийшов гамірним і безладним. Напередодні я з’їздив на вокзал і влаштував невелику махінацію: мій купейний квиток дістався невідомому щасливцеві, а мене чекало повернення в Редстон на перекладних. Це було не цілком легально, зате у мене з’явилося зайвих вісімнадцять крон. Погано лише, що час на дорогу виріс удвічі. Мама силувалася підкинути у мій рюкзак потерту торбинку, що чимось побрязкувала, а я її вперто звідтам виймав.

— Синку, візьми на дорогу!

— Грошей не треба! — категорично опирався я. — Вам вони потрібніші. В місті завжди можна заробити.

Знати би ще як.

В останній момент виявилося, що на Дикій Заставі потрібний мені потяг не зупиняється, і дядькові Ґордону довелося везти мене своїм драндулетом через два перегони. В цьому був плюс — сопливого прощання вдалося уникнути, і мінус — ще раз поспілкуватися з мамою про батька я не зумів.

Почалася дратуюче повільна подорож на місцевих потягах, які ходили рідко, зате зупинялися коло кожного стовпа. Добре ще, харчі у мене були з собою (мама настаралася), а Джо націдив у диню-горлянку власноручно виготовленої медовухи (з цим напоєм їхати виявилося набагато веселіше). До вузлової станції Еккверх я добирався аж цілих двадцять шість годин, звідтам експреси до Редстона ходили двічі на добу, тому ще три години мені довелося тупо чекати свого паровоза. Спати на вокзалі було не надто безпечно, тратитися на камеру сховку не хотілося, тому я сидів у почекальному залі, обіймаючи рюкзака і скнів від нудьги.

Спочатку у мене виходило розважати себе, вибудовуючи в уяві свою промову перед Чверткою, якому напевне захочеться знати, чим це я був зайнятий ціле літо. Сказати йому про Острів і карантин, чи що? Потім за мідну копійку, що лишалася в кишені після покупки квитків, я взяв у хлопчика-продавця місцеву газетку (можна буде підкласти під дупу на сидіння, не буде маститися і піддувати) і прочитав її від першого до останнього рядка. Вміст восьми жовтуватих листків цілком відповідав суті провінційного життя: стаття про свято урожаю, колонка гарячих новин, курйози, некрологи, сторінка з оголошеннями і кросворд (який виявився неймовірно тупим).

Я мимохіть пробіг очима оголошення: селяни продавали худобу, меблі, трактори і господарський реманент. Було на диво мало пропозицій щенят і котиків, зате в кінці красувався цілий розділ «магічні послуги». Три десятки чаклунів пропонували обивателям засоби для підвищення потенції і вигнання тарганів, покращення норову коней-ваговозів і оздоровлення підгнилих трояндових кущів. Жодного чорного мага серед них не було, що природньо: хто ж із нас погодиться жити в такому болоті? Чорних магів нестримно тягне у великі, багатолюдні міста, сповнені комунальних сервісів і позбавлені роїв комах. Наглядові тут ловити нема чого, а бідолахам, які працюють в місцевій службі очистки, можна лише поспівчувати, маю підозру, їх посилають сюди у покарання за смертні гріхи. Втім, якщо тут ситуація міняється так само, як у Краухарді…

І раптом ніби незрима рука надавила на мій мозок. Відчуття, наче щось торкається мені потилиці, було настільки матеріальним, що я аж оглянувся.

Адже ж тут, у цьому заповіднику білої магії напевно що немає жодного офісу НЗАМПІС (якщо місцеві простаки-фермери взагалі знають, що це таке), на всю губернію — один виїзний інспектор, та й той живе десь в Редстоні. Навряд чи хоч хтось з місцевих знає всі тонкощі ліцензування чорних магів і ті обмеження, які накладає на нашу практику «нагляд». Після отримання товару чи послуги, тут прийнято віддавати гроші, а не вимагати товарний чек і супровідну накладну. Зустрітися з представниками влади тут неможливо навіть випадково, а трохи конкуренції службі очистки не завадить…

Я акуратно відірвав від газети купон безкоштовних оголошень, позичив у кіоскера перо і написав у графі «текст»: «Чорний маг. Спеціаліст з нежиті і потойбічних явищ. Робота за прейскурантом. Гарантія. Консультація безкоштовно.» Як свій контакт я залишив номер знайомої «балакухи» — ця трохи підсліпувата дівиця з добре поставленим голосом працювала платним секретарем у трьох-чотирьох дрібних фірм, які були надто бідні або надто скупі, щоби платити за власний офіс з телефоном. Її цінували на вміння випитати у клієнта, кому саме він телефонує, не задаючи дурних питань на кшталт: «А кого вам треба?» Ще один плюс — вона жила близько від Університету, так що далеко ходити за новинами не буде потреби.

Таким чином, я все-таки знову взявся за старе. Як воно кажуть, чорного мага — могила виправить.

II. Приватна Практика

Білий маг прагне гармонії з усім сущим, для чорного мага природньо знаходитися у конфронтації з реальністю — теоретики пишуть цю фразу вже століттями, зовсім не задумуючись, як саме особливості чаклування впливають на конкретних людей. Суть в тому, що білого мага доля несе у м’яких хутряних рукавицях, а чорному магові — завжди вила.

Глава 7

Редстонський Університет складається з двох частин, або, як заведено казати, «територій». Нова територія розташована на колишній околиці міста, за рікою. Там знаходяться шумні студентські гуртожитки і величезні, як заводські цехи, лабораторії факультету алхімії. Кажуть, що десь за гуртожитком є ще оранжереї і стайні, але я з цими феноменами університетського життя ніколи не стикався.

Старою територією і серцем Університету була споруда Редстонської Школи Магії, найпершого учбового закладу, в якому почали разом навчатися чорні і білі маги (раніше примирити ці протилежності нікому не вдавалося). Засновники школи знайшли чарівну формулу — ввели в процес навчання звичайних людей, почавши викладати їм алхімію і фармацевтику. Тепер така організація навчання давно стала стандартом, а тоді була революцією. З тих пір класичне учнівство стало сходити нанівець — випускники спеціалізованих алхімічних (як і магічних) закладів серйозно відставали за вміннями і здібностями від випускників університетів. Взагалі, вважається, що спільне навчання дозволяє звичайним людям зблизька познайомитися з логікою чарів (важливий життєвий досвід, якщо його надавати в потрібний час), а магам — краще інтегруватися в суспільство. Причому чорні, які тут опинилися в переважній меншості, були не в стані притіснити білих (типу, бонус). Редстонська Школа

Відгуки про книгу Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: