Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок - Ліра Куміра
До вихідних залишалося всього нічого, і я збільшила час на тренування концентрації, тепер вона займала практично півдня. Якщо раніше я сприймала це як кару, то зараз вважала майже благословенням. Я навчилася занурюватися в саму себе в пошуках гармонії не тільки зі своїм тілом, а й з магією всередині. На початку це було дуже складно, але з кожним разом давалося все легше. Тепер я не кидалася бездумно сирої силою дару, а видавала її порціями. Здавалося б, живи і радій, але ось невдача. Всі мої вміння відразу ж випаровувалися, щойно емоціям вдавалося взяти наді мною гору. А ось з ними я не могла нічого вдіяти. Адже не бути мені твердої жерстяної банкою, як би я не старалася. Потрібно було навчитися ставити бар'єр між емоціями і магією, і саме цього мене можуть навчити тільки в Академії Польотів. Тому що це перша необхідне вміння в роботі з юними і гарячими драконами. Кому як не їм знати, як відокремити свої людські почуття від магії всередині себе?
Це розуміли і я, і майстри, та й сам ректор. Але вмовити главу академії лускокрилих поки не вдавалося. Точніше він не відмовлявся, але посилався на те, що поки в групах немає місць. Ось і вся суха відповідь. На ділі ж - «самі розбирайтеся зі своєю бомбою уповільненої дії, у мене у самого таких пів академії, коли ще й з вашої возитися».
Ось ми і намагалися як могли. Наставники давали мені силу-силенну завдань, а коли ставало зовсім не під силу, вони просто старалися стримати всю ту міць, яка виливалася з мене з черговою хвилею відчаю. Так ми і рухалися вперед, виконуючи кожен свою роботу.
У п'ятницю ввечері я ледве заспокоїла себе, перш ніж лягти спати. І начебто все було нормально, але варто було мені подумати, що субота вже завтра, як я починала панікувати і гуртожиток в цей момент злегка так трусило. Останнім часом почала давати збої стихія землі, і я боялася, що одного разу просто зруйную будівлю.
Такими темпами мене відселять в глуху землянку на відстані тисячі кілометрів від людей. І буде у мене свій населений п'ятачок землі, як у особливо небезпечного злочинця в засланні. Я знову нервово посміхнулася, відчуваючи хвилю сили, яка вирушила в надра землі. Але на цей раз землетрусу не було, а всього лише в підвалі розцвіли бутони азалій. От господарники здивуються, коли зайдуть туди.
Прокрутилася я добрих пів ночі, але силу все ж втримала в собі. А рано вранці, коли я нарешті мирно сопіла, в кімнату увірвалися два вихра у вигляді моїх подруг і почали несамовито мене торсати:
- Підйом! Кому сказала вставай, - говорили дівчата на перебій. А я щось мукала їм у відповідь і сподівалася, що вони скоро здадуться і дадуть мені спокій. Але не тут-то було. Адже не дарма ж Селена вчиться на майстра води. Уффф, так би і стукнула, але мені не можна. Тому доводиться терпіти «умивання» і обіцяти їм смертні кари, але якось потім. З ліжку довелося все ж сповзти і, зробивши змучену мордочку, попрямувати до ванної кімнати. Поспати мені все одно більше не дадуть, доведеться збиратися. Попереду у мене насичений день, і сподіваюся не менш насичений вечір. Не дарма ж у нас такі плани мене заганяти на тренуваннях?
Тому я швидко освіжилася і поспішила до подруг, які вже накривали на стіл. Спільні сніданки вже увійшли у нас в традицію, і не хотілося б її порушувати. Їли ми в повній тиші, кожен думав про своє. Я трохи нервувала, а дівчата вже будували плани на вечір.
- Як тільки виповзеш від мами, відразу до нас. Будемо наводити красу, - Селена перервала наш мовчазний сніданок, і я задумливо кивнула. Точно ж. Мало виснажити себе магічно, потрібно ще й подбати про зовнішній вигляд. Я якось не подумала. Оллі ще на самому початку мені сказала про плаття, зшите її родичкою і за сумісництвом відомим столичним модельєром, і я заспокоїлася. Тільки от ще купу всього треба зробити до сукні. Та я навіть елементарну маску для обличчя так і не змішала собі, хоч і обіцяла своїй шкірі блаженний відпочинок.
До майстра Дестані я прийшла з яскравою надією хоч на час погасити свою магію, і жінка розстаралася. Дівчата говорили виповзати? Так я пальцем поворухнути не могла, коли ми закінчили. Довелося подругам шукати спільника, а точніше спільницю, яка за рідкісну пляшечку з зіллям правди погодилася левітацією перенаправити мою тушечку в кімнату гуртожитку. Оллі тільки скрушно хитала головою, але мовчала. Вона як ніхто інший розуміла, що це було необхідно. Ось тільки про фізичне виснаження після тренування ми якось не подумали. Але нічого. У нас же є цілий маг води у вигляді Селени. Ось і дівчата не зневірились, а перетягнули мене в ванну і залишили там відкисати. Час від часу вони додавали в воду порошки і масла, а також підігрівали її. А я блаженно ніжилася і намагалася не думати про м'язи, які здавалося належали зовсім не мені.
А після водних процедур подруги замотали мене в рушник і потягли в кімнату, поклавши мою тушечку на ліжко так, щоб їм було зручно мене фарбувати і наводити іншу красу. Я б навіть розсміялася, якщо б це відбувалося не зі мною.
А потім мені принесли зілля відновлення життєвих сил, і я навіть змогла поворушити кінцівками. А що відразу так не можна було? Чи їм моя нерухомість була тільки на руку? У будь-якому випадку, дівчата всіма правдами і неправдами встигли привести в порядок не тільки мене, а й самі виглядали, немов заморські принцеси.
Коли ж мені дозволили підійти до дзеркала, то я так і обімліла, втрачаючи дар мови. Хто та красуня, що дивилася на мене звідти? Невже це я?
- Ну як тобі? - Оллі не витримала першої, питаючи моєї думки. А я лише блаженно усміхалася і ледь не стрибала на місці. Зупиняло лише те, що м'язи все ще боліли.
- Схоже вона в захваті, - прокоментувала Селена, посміхаючись, - Та так, що навіть дар мови втратила. Хоч би подякувала нам чи що, - вона зробила вигляд, що сердиться, а я поспішила обійняти обох.
- Це просто приголомшливо, - видихнула я зі сльозами на очах.
- Ееее ні ... Ось тільки макіяж тут псувати не треба. Нам скоро виходити, - Оллі поправила мені локон, витираючи сльозинку, і посміхнулася.
- Ну що? Йдемо вражати всіх своєю красою? - а у Селени виявляється були чіткі плани на цей вечір, та й друга моя подруга якось загадково посміхалася. І тільки лише я одна щиро раділа можливості покинути свою кімнату.
Музику замовляли? Танцюють всі!
